Безпека профілактики остеопорозу в постменопаузальний період

Актуальність

Остеопороз — метаболічне  порушення, насамперед у межах кальцієво-фосфорного обміну, що зумовлює зниження щільності кісткової тканини. Внаслідок патологічних змін мінерального гомеостазу порушується формування нормальної  архітектоніки кісток та підвищується частота переломів. Пов’язана з віковими змінами втрата адекватної щільності кісток є фактором підвищеного ризику виникнення кісткових переломів у жінок у постменопаузальний період [1]. Остеопоротичні переломи несприятливо впливають на захворюваність та смертність та призводять до негативних соціальних наслідків. Зважаючи на механізм виникнення остеопоротичних переломів, пов’язаний із погіршенням механічних властивостей кісток, зокрема внаслідок витончення трабекулярної сітки, головним фармакологічним засобом профілактики остеопорозу традиційно залишається застосування біфосфонатів [2]. Ефективність біфосфонатів стає вираженою при застосуванні впродовж 3–5 років із подальшим зниженням частоти виникнення та переважанням небажаних явищ, одним з яких є атиповий перелом стегна [3]. Зазначене спричинило дискусійність щодо беззаперечних ефектів від застосування біфосфонатів у жінок у постменопаузальний період. Упередження розуміння алгоритму застосування біфосфонатів у жінок у постменопаузальний період спричинило поточне дослідження, проведене групою дослідників на чолі з Денісом Блеком (D. Black) з відділення ортопедичної хірургії Університетської клініки Каліфорнійського університету, м. Сан-Франциско, США [4]. Результати дослідження опубліковані в «New England Journal of Medicine» (Медичний журнал Нової Англії).

Результати

Досліджували 196 129 жінок віком ≥50 років, які постійно застосовували біфосфонати. За первинну кінцеву точку вибрали частоту виникнення атипових переломів стегна. Загальна кількість атипових переломів стегна становила 277.

1. У результаті багатофакторного аналізу з’ясовано, що коефіцієнт ризику виникнення переломів стегна підвищувався за умови застосування біфосфонатів упродовж ≥3 міс. Тривалість застосування біфософнатів протягом 3–5 років зумовлювала зростання коефіцієнта ризику виникнення атипових переломів стегна у 8,86 раза, а тривалість фармакологічної профілактики ≤8 років спричиняла підвищення коефіцієнта у 43,51 раза: 95% довірчий інтервал (ДІ) 2,79–28,2 та 95% ДІ 13,7–138,14 відповідно.
2. До інших факторів ризику дослідники віднесли зріст, масу тіла, додаткове застосування глюкокортикостероїдів та європеоїдний тип.
3. Припинення застосування біфосфонатів асоційоване зі швидким зниженням ризику виникнення атипових переломів.
4. Аналіз виявив беззаперечну ефективність застосування біфосфонатів упродовж 1–10 років з метою профілактики остеопорозу у співвідношенні з вірогідною небезпекою атипового перелому стегна.

Таким чином, під час вибору стратегії фармацевтичної корекції остеопорозу клінічні характеристики мають прогностичне значення для пацієнток, яким загрожує виникнення атипового перелому.

1. Eastell R., Rosen C.J., Black D.M., Cheung A.M. et al. (2019) Pharmacological management of osteoporosis in postmenopausal women: an Endocrine Society clinical practice guideline. J. Clin. Endocrinol. Metab., 104: 1595–1622.
2. Jha S., Wang Z., Laucis N., Bhattacharyya T. (2015) Trends in media reports, oral bisphosphonate prescriptions, and hip fractures 1996-2012: an ecological analysis. J. Bone Miner. Res., 30: 2179–2187.
3. Kharazmi M., Hallberg P., Schilcher J. et al. (2016) Mortality after atypical femoral fractures: a cohort study. J. Bone Miner. Res., 31: 491–497.
4. Black D.M., Geiger E., M.D., Eastell R. et al. (2020) Atypical Femur Fracture Risk versus Fragility Fracture Prevention with Bisphosphonates. N. Engl. J. Med., 383: 743–753. DOI: 10.1056/NEJMoa1916525.

За матеріалами: https://www.nejm.org/doi/10.1056/NEJMoa1916525

Ю.В. Жарікова
Редакція журналу «Український медичний часопис»