Загроза стрептококової інфекції. Вирішення проблеми

Актуальність

Стрептококи групи В (СГВ) є грам-позитивними інкапсульованими бактеріями, які викликають серйозні інфекційні ускладнення у пацієнтів будь-якого віку, але особливу небезпеку становлять для новонароджених [1]. Зазвичай СГВ є часткою нормальної мікрофлори кишечнику людини і тварини. Однак за певних умов, зокрема у період вагітності, СГВ призводять до порушення вагінальної мікрофлори та виступають фактором підвищеного ризику виникнення у новонароджених в ранній та пізній неонатальний період менінгіту, сепсису та пневмонії стрептококового генезу. З урахуванням високого рівня неонатальної смертності від інфекційних ускладнень проблема профілактики стрептококової інфекції набула соціального характеру [2]. З метою послідовного зниження інфекційної захворюваності та смертності у немовлят чинними клінічними настановами рекомендовано проводити  антибактеріальну профілактику колонізованим стрептококом вагітним. Проте ефективність фармакологічної профілактики з часом знизилася, що знайшло відображення у зростанні показників регіональної захворюваності та летальності новонароджених. Науковий прорив у молекулярній біології дозволив виявити нові небезпечні антибіотикорезистентні генотипи СГВ, серед яких найбільш вірулентним виявися генетичний підтип стрептококу17-А1 [3]. Крім того, встановлена здатність опсонізуючих материнських антитіл до стрептококу активно долати плацентарний бар’єр та брати участь у формуванні імунного захисту новонародженого. Наразі з метою зниження захворюваності та летальності від інфекційних ускладнень фахівці вважають актуальним питання створення ефективної вакцини проти СГВ. Потенціал широкого застосування антистрептококової вакцини викликав інтерес групи дослідників на чолі з Мерелом ван Касселем (van Kassel M.) з Університетського медичного центру м. Амстердам, Нідерланди, які дослідили гетерогенні генотипи капсульного полісахариду СГВ як найбільш перспективного матеріалу для імунізації людей і тварин [4]. Результати опубліковані в січневому номері 2021 р. журналу «The Lancet» (Ланцет).

Результати і методи дослідження

До дослідження було залучено результати референтної лабораторії щодо дослідження менінгіту в Нідерландах (1987–2012 рр). За віковою ознакою було сформовано 4 дослідні групи:

• 0–89 діб життя;
• 3–12 міс життя;
• 1–64 роки;
• ˂65 років.

Досліджувалися ізоляти спинномозкової рідини та крові пацієнтів із підтвердженими ускладненнями стрептококового генезу. Дослідники визначали секвенс-типи генів «домогосподарств» СГВ з подальшим проведенням мультилокусного секвенстилірування (MLST) серотипів з метою виявлення найбільш вірулентних. Загальна частота захворюваності на стрептококовий менінгіт за віковими підгрупами виявилася такою:

• ˂3 міс — 0,09/1000 живонароджень (р=0,6464);
• ˃3 міс — 3,27/1 млн населення;
• 1–64 років — 0,15/1 млн населення;
• ˃65 років — 0,42/1 млн населення.

Дослідники  звернули увагу на бімодальний розподіл частоти менінгіту з першим піковим значенням ув неонатальному віці та другим піком у віці 55 років. При цьому із 626 випадків менінгіту кількість випадків менінгіту в ранній неонатальний період (˂3 міс) становила 521 (83%). Після застосування методу MLST отримані такі результати.

1. У всіх вікових підгрупах найбільша кількість інфекційних ускладнень викликана серотипами Іа, Іb та ІІІ СГВ.
2. Загалом частота виявлення серотипу III в ізолятах виявилася найвищою та становила 74% з переважанням у немовлят віком ˂3 міс (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,11–0,33) та у людей віком ˂65 років (95% ДІ 0,05–0,38). Серотипи СГВ Іа та Іb часто виявляли в ізолятах вікової групи 1–64 років, а V серотип був головним чинником менінгіту у пацієнтів віком ˂65 років.
3. Смертність внаслідок інфекційного менінгіту не залежала від часу виникнення клінічних ознак та виявилася стабільною у всіх вікових підгрупах (р=0,47) з підвищенням у підгрупі віком ˂65 років (р˂0,0001).
4. Встановлено, що генетичний підтип стрептокока 17-А1 став чинником виникнення 17% менінгітів та 15% випадків сепсису у немовлят (р=0,36), що призвело до підвищення частоти менінгіту та сепсису у новонароджених у ранній та пізній неонатальний період (˂0,0001).

Таким чином, дослідники дійшли висновку, що потенційна ефективність тривалентної антистрептококової вакцини  становить 96% у немовлят віком ˂3 міс,  81% — у немовлят віком ˃3 міс та 92–98% бактеріальних ускладнень дітей та дорослих.

1. Le Doare K., Heath P.T. (2013) An overview of global GBS epidemiology. Vaccine, 31(Suppl. 4): D7–D12.
2. Alhhazmi A., Hurteau D., Tyrrell G.J. (2016) Epidemiology of invasive group B streptococcal disease in Alberta, Canada, from 2003 to 2013. J. Clin. Microbiol., 54: 1774–1781.
3. Trijbels-Smeulders M.A., Kimpen J.L., Kollee L.A. et al. (2006) Serotypes, genotypes, and antibiotic susceptibility profiles of group B streptococci causing neonatal sepsis and meningitis before and after introduction of antibiotic prophylaxis. Pediatr. Infect. Dis. J., 25: 945–948.
4. van Kassel M., de Boer G., Teeri S. et al. (2021) Molecular epidemiology and mortality of group B streptococcal meningitis and infant sepsis in the Netherlands:a 30-year nationalwide surveillance study. The Lancet, Jan., DOI (https: //doi.org/10.1016/S2666-5247(20)30192-0).

За матеріалами https://www.thelancet.com/journals/lanmic/article/PIIS2666-5247(20)30192-0

Ю.В. Жарікова,
Редакція журналу «Український медичний часопис»