Виступаючи 27 березня 2013 р. на брифінгу в Кабінеті Міністрів України міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова розповіла про особливості реструктуризації мережі медичних закладів у процесі реформування медичного обслуговування, а також про причини недоліків в окремих регіонах. Зокрема вона наголосила, що при всій необхідності реструктуризації мережі медичних закладів підхід до цього процесу має бути дуже виваженим, індивідуальним, здійснюватися на основі прозорих та зрозумілих критеріїв, що обов’язково враховують інтереси пацієнта, можливість його транспортування до місця надання медичної допомоги.
На переконання Р. Богатирьової, питання необхідності реформування вітчизняної системи охорони здоров’я вже давно не є предметом для дискусій. Віддзеркаленням незадовільного стану галузі, яка занепадала протягом десятиліть без будь-якого опору з боку державних мужів, стали низькі показники здоров’я громадян України, 70% з яких, згідно з результатами соціологічних досліджень, проведених ще у 2010 р., погоджувалися з нагальністю перетворень у медичній сфері. Але перший рік впровадження реформи довів: намагання модернізувати українську медицину, яка має багато застарілих хронічних хвороб, є величезним організаційно-фінансовим викликом для держави. І це не могло не спровокувати вир політичних пристрастей довкола процесу реформування, який у жодній із країн, що пройшли через модернізацію медичної галузі, не відбувався без певних ускладнень і труднощів.
Міжнародні експерти, аналізуючи процес перетворень у медичній сфері України, визнають: кроки щодо реформування є рухом у правильному напрямку, але ризики для громадян, які неминуче виникають при таких масштабних змінах, дають про себе знати і потребують адекватних запобіжних заходів та коректив. Останнім часом почастішали нарікання та критичні виступи стосовно реструктуризації мережі медичних закладів, яка відбувається в ході модернізації системи охорони здоров’я. Україна успадкувала інфраструктуру лікарень із радянських часів, що за роки незалежності майже не змінювалася. Вона характеризувалася надмірністю, невиправданим дублюванням медичних послуг у різних закладах, наданням деякими лікарнями неякісних послуг внаслідок недовантаження і недофінансування. До початку реформ надлишкова кількість лікарняних ліжок в лікарнях України становила 94 на 10 тис. населення, що в 1,5 раза більше за середню кількість ліжок в країнах Європейського Союзу. При цьому рівень і тривалість госпіталізації в Україні перевищували середні по Європі. 45% дільничних лікарень працювали не як стаціонарні медичні заклади, а переважно як притулки для бідних, літніх та самотніх людей, хоча цим мали б опікуватися соціальні служби. Кадрові й фінансові ресурси були розпорошеними, адже 36% всіх лікарень мали до 40 ліжок.
Через демографічні зміни деякі лікарні, насамперед у сільській місцевості, залишалися недовантаженими — медики обслуговували невелику кількість пацієнтів і, отже, втрачали кваліфікацію. Розповсюджене недофінансування таких лікарень оберталося аварійним станом їхніх приміщень, нестачею обладнання та медикаментів, що призводило до зниження якості медичної допомоги в цих закладах. Постало питання необхідності сконцентрувати кадрові та фінансові ресурси, які при їхній постійній нестачі розпорошені між великою кількістю лікарень, у найбільш ефективних медичних закладах.
Саме тому одним із ключових напрямків першого етапу модернізації медичної галузі було визначено оптимізацію мережі закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу.
Завданнями цієї оптимізації є:
- проведення чіткого розмежування первинної та вторинної медичної допомоги;
- створення центрів первинної медико-санітарної допомоги з мережею лікувально-профілактичних підрозділів;
- розподіл функцій швидкої та невідкладної медичної допомоги і часткова передача невідкладної допомоги як функції на первинний рівень (з 8:00 до 20:00);
- створення умов для збереження і розвитку кадрового та матеріального потенціалу закладів охорони здоров’я;
- поліпшення системи моніторингу і контролю за результатами діяльності первинної медичної допомоги з боку місцевих органів влади, у веденні яких вони знаходяться;
- підвищення якості надання медичної допомоги й ефективності використання бюджетних асигнувань на охорону здоров’я за рахунок економії бюджетних коштів, внаслідок усунення дублювання медичних послуг.
Таким чином, оптимізація лікувальних закладів спрямована на те, щоб сконцентрувати кадрові й фінансові ресурси там, де вони застосовуються найбільш ефективно. Ті фінанси, які звільняються після закриття неефективних лікарень, йдуть на оновлення медичного обладнання у працюючих закладах, поліпшення забезпечення їх медикаментами, підвищення заробітної плати медикам.
Ще на початку реформування наголошувалося на тому, що при всій необхідності реструктуризації мережі медичних закладів підхід до цього процесу має бути дуже виваженим, індивідуальним, здійснюватися на основі прозорих та зрозумілих критеріїв, що обов’язково враховують інтереси пацієнта, можливість його транспортування до місця надання медичної допомоги. Також повинні бути захищені інтереси медичних працівників, які мають розуміти, яким чином складатиметься їхня професійна кар’єра і в якому медичному закладі вони працюватимуть після того, як відбудуться зміни. На жаль, ці рекомендації та застереження були почуті не всіма представниками влади на місцях, внаслідок чого почали виникати протестні настрої серед людей, незадоволених «такими реформами». Натомість, у Методичних рекомендаціях щодо модернізації мережі закладів охорони здоров’я первинної ланки, розроблених Міністерством охорони здоров’я України для керівників місцевих органів влади та медичних закладів, враховуючи соціальне значення реформи медичної галузі, були визначені такі найважливіші принципи її проведення:
- при трансформації медичних закладів має бути збережено або підвищено рівень доходів працівників, які беруть участь у наданні первинної медичної допомоги;
- жоден із реально функціонуючих закладів охорони здоров’я не має бути закритим, допустима лише реорганізація та/чи перепрофілювання з урахуванням потреб населення;
- медичний та допоміжний персонал має бути забезпечений робочими місцями.
Отже, йдеться про перепрофілювання лікарень: наприклад дільнична лікарня може перетворитися або в амбулаторію сімейної медицини, або в лікарню відновного лікування, або в інший заклад, а коли справа дійде до створення госпітальних округів, деякі центральні районні лікарні можуть бути перетворені в лікарні планової терапії тощо.
Саме місцева влада зобов’язана подбати про те, щоб жителі сіл та міст, в яких закриваються фельдшерсько-акушерські пункти, не відчували дефіциту медичного обслуговування. Новостворені сільські амбулаторії необхідно, перш за все, оснастити обладнанням та укомплектовувати сімейними лікарями, мають бути організовані додаткові транспортні маршрути до стаціонарів та спеціалізованих лікарів. Там, де цього не відбувається, і виникає невдоволення людей. Але там, де місцевою владою все це враховано, пацієнти вітають реорганізацію. Адже центри первинної медико-санітарної допомоги в пілотних регіонах отримали велику підтримку держави — близько 300 млн грн. Ці гроші пішли на створення в них сучасних умов надання медичної допомоги.
У пілотних регіонах намагаються вирішувати проблеми, що виникають у процесі реформування:
- відкривають медико-соціальні заклади для найбідніших людей, що потребують догляду в селах і районах;
- створюють станції базування швидкої допомоги та закуповують автомобілі для того, аби транспортувати екстрених хворих до більш віддалених стаціонарів;
- впроваджують додаткові транспортні маршрути до лікарень вторинної допомоги;
- підвищують замовлення на студентів зі спеціалізації «Сімейна медицина» тощо.
Але на реалізацію цих заходів, а також на розповсюдження цього досвіду на інші регіони потрібні кошти і час, а також політична воля та наполегливість у виконанні намічених планів. А ще потрібні розуміння та підтримка. Звісно, ніхто нікому не може заборонити критикувати, робити зауваження та вказувати на недоліки, що виникають у ході реформ. Та й особливості людської психології такі, що незадоволена людина поділиться своїми емоціями з п’ятнадцятьма співрозмовниками, а задоволена — максимум з чотирма. Але концентрувати увагу виключно на негативі означає ставити під питання результативність впровадження запланованих перетворень. На завершення виступу Р. Богатирьова нагадала висловлювання голови Всесвітньої організації охорони здоров’я Маргарет Чен: «Світ засмічений уламками недовговічних проектів», та зазначила, що дуже не хотілось би, щоб Україна долучалася до засмічення світу в такий спосіб. Адже зупинка реформ системи охорони здоров’я несе ризик подальшої деградації нашої медичної галузі.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами www.moz.gov.ua
