Коментар до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій»

21 лютого 2012 р. Верховною Радою України прийнято в першому читанні проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій (реєстраційний № 8282). Законопроектом передбачається внесення змін до ст. 123 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-III та ст. 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ.

Так, із прийняттям зазначеного законопроекту планується ввести такі обмеження у використанні допоміжних репродуктивних технологій:

• вік повнолітньої жінки, щодо якої застосовується штучне запліднення та імплантація ембріона, не має перевищувати 49 років на день перенесення ембріонів. У виключних випадках вікове обмеження для жінки може бути збільшено на підставі висновку комісії, утвореної органом центральної вико­навчої влади у сфері охорони здоров’я;
• допоміжне (сурогатне) материнство може здійснюватися лише іноземним громадянам тих країн, де ця процедура дозволена законодавством;
• умовами проведення допоміжного (сурогатного) материнства є відсутність безпосереднього генетичного зв’язку дитини з допоміжною (сурогатною) матір’ю та генетичний зв’язок принаймні з одним із майбутніх батьків.

Тема застосування допоміжних репродуктивних технологій, а особливо методу так званого сурогатного материнства, за останні декілька років набули в Україні чималої популярності. Вперше увага до цієї теми була викликана скандальним випадком із громадянкою Сполучених Штатів Америки, яка декілька років тому назад намагалася вивезти дитину, народжену сурогатною матір’ю в Україні. Ця дитина, до речі, так і залишилась в Україні. Минулорічна історія із громадянами Франції, які намагалися нелегально вивезти дітей, народжених в Україні внаслідок застосування методу сурогатного материнства, теж не залишилася поза увагою.

Активне висвітлення цих випадків засобами масової інформації певною мірою змусило законодавця врегулювати деякі питання сфери допоміжних репродуктивних технологій на законодавчому рівні. Одним із таких намагань і є вищезазначений законопроект.

Безумовно, будь-які кроки щодо належного правового регулювання сфери медицини є однозначно позитивними, але прийняття цього законопроекту, на думку автора, за відсутності законодавчого закріплення механізму застосування нововведених норм, матиме певну низку проблем їх практичного застосування.

Необхідно звернути увагу, що законодавець встановлює вікове обмеження 49 років для жінок, які намагаються завагітніти за допомогою штучного запліднення, а не за допомогою методу сурогатного материнства. Тобто після настання цього віку жінка позбавлена права на застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Відносно можливості у виключних випадках збільшення вікового обмеження для жінки, щодо якої застосовується штучне запліднення, на підставі висновку комісії, утвореної органом центральної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, виникає необхідність законодавчого закріплення процедури роботи такої комісії, зокрема порядку її утворення та роботи, визначення кола осіб, які можуть ініціювати її скликання — лікувальний заклад, безпосередньо пацієнт, інші особи і головне: які саме випадки в цьому контексті вважаються виключними?

Встановлення можливості застосування методу допоміжного (сурогатного) материнства лише іноземним громадянам тих країн, де ця процедура дозволена законодавством, є досить суперечливим.

По-перше, чинне законодавство України не містить визначення поняття допоміжного (сурогатного) материнства. Так, ч. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України регулює питання походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій шляхом перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям. По-друге, у разі прийняття цього положення постає необхідність створення та оприлюднення переліку країн, в яких повністю або частково заборонено застосування допоміжних репродуктивних технологій. Ведення такого переліку, очевидно, має бути покладено на орган центральної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я — Міністерство охорони здоров’я України.

Одним із позитивних моментів цього законопроекту є намагання закріпити умови генетичного зв’язку дитини з допоміжною (сурогатною) матір’ю та майбутніми батьками. Адже на сьогодні в чинному законодавстві це питання досі залишається не врегульованим. У цьому контексті одним із основних є питання обов’язковості генетичної спорідненості дитини і майбутніх батьків, генетичної спорідненості дитини із сурогатною матір’ю та можливості використання в таких програмах лікування пов­ністю донорських репродуктивних клітин.

На останок хотілося б зазначити, що цей законопроект, безперечно, не вирішує більшості проблемних питань щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій, адже цей напрям медицини потребує комплексного підходу при його правовому регулюванні шляхом прийняття окремого закону.

Олена Бабич, адвокат, партнер Юридичної компанії «Бабич, Сисоєнко і Партнери»