Особливістю конференції стали доповіді, присвячені клінічним питанням, з якими найчастіше стикається лікар первинної ланки на амбулаторному прийомі, зокрема тема дисфункціональних станів шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Крім цього, в програмі конференції було передбачено секції, присвячені фармакотерапії поліморбідних станів гастроінтестинальної патології. У рамках конференції відбулися стендові доповіді, розбір клінічних випадків, плідне спілкування доповідачів з аудиторією.
Вплив COVID-19 на лікування пацієнтів з гепатитом став темою доповіді Хосе Мато (Jose M. Mato), генерального директора Лабораторії персоналізованого підходу до лікування метаболічних порушень.
Ольга Бєлоусова, професор, завідувач кафедри педіатричної гастроентерології і нутриціології Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО), доповідь присвятила проблематиці функціональної патології гастродуоденальної зони у дітей з акцентом на функціональній диспепсії. Патологія ШКТ надзвичайно поширена у дітей. У структурі поліморбідності захворювання ШКТ посідають 2-ге місце, поступаючись лише вірусним інфекціям верхніх дихальних шляхів. Відповідно до результатів досліджень клінічні ознаки дисфункції ШКТ відмічають у 75% дитячої популяції.
Термін «диспепсія» має суперечливе визначення. Одні лікарі вважають, що диспепсія — симптомокомплекс у структурі коморбідності. Інша група лікарів вважає, що диспепсія є самостійним захворюванням. Згідно із сучасними поглядами диспепсія має супроводжувати структурну та функціональну патологію ШКТ або виникати при багатьох негастроентерологічних захворюваннях. IV Римський консенсус дійшов висновків, що функціональна диспепсія являє собою термін, який об’єднує гетерогенну групу захворювань, що характеризуються порушенням взаємодії центральної та периферичної нервової системи з руйнацією осі головний мозок — ШКТ [1].
Якщо дитина скаржиться на відрижку, неспровоковану нудоту, біль в животі, печію та швидку насиченість під час прийому їжі, то лікар припускає, що у цієї дитини є диспепсія. Попереднім діагнозом буде недосліджена диспепсія.
Якщо при подальшому дослідженні змін органічного походження не виявляють, то встановлюють діагноз функціональної диспепсії (>50% пацієнтів). Диференційний діагноз проводять з хронічним гастритом. Основна розбіжність між двома патологічними станами полягає у прогресуванні хронічного гастриту та відсутності прогресу патологічного стану при функціональній диспепсії.
Відповідно до набутого клінічного досвіду у дітей молодшого віку диспепсія може виявлятися не лише порушенням функції жовчного міхура, але й жовчних шляхів та підшлункової залози. До провокуючих диспепсію факторів відносять наступні.
- аліментарні фактори;
- порушення функції підшлункової залози;
- гіперсекрецію соляної кислоти;
- психогенні фактори;
- порушення моторики ШКТ;
- зниження чутливості шлунка до розтягнення.
Складна патофізіологія диспепсії наразі залишається нез’ясованою. Діагноз функціональної диспепсії встановлюють на підставі клінічних даних, рутинне проведення ендоскопічного дослідження не рекомендоване. О. Бєлоусова акцентувала увагу на труднощах діагностики дисфункції ШКТ, передусім на відсутність специфічних скарг. Також доповідач відмітила відмінності діагностичних підходів у дітей та дорослих пацієнтів. Зазвичай у дітей з диспепсією лікар первинної ланки виявляє ≥5 симптомів, на відміну від дорослих пацієнтів, у яких діагноз функціональної диспепсії встановлюють за умови наявності ≥2 симптомів. Проведення верхньої ендоскопії необхідно розглянути за умови наявності симптомів тривоги у дитини, підозри на онкопатологію та у тих дітей, які застосовують на постійній основі нестероїдні протизапальні препарати.
Для фармакологічного лікування з точки зору доказової медицини рекомендовано застосування седативних препаратів, прокінетиків та спазмолітиків, антисекреторних препаратів та антацидів, препаратів панкреатичних ферментів. Найбільші труднощі в педіатричній практиці виникли із застосуванням прокінетиків та спазмолітиків внаслідок відсутності високоселективних препаратів на ринку України та високих вікових обмежень щодо їх застосування. Антисекреторна терапія прописана в протоколах, але у вигляді монотерапії її ефективність низька.
Доведено ефективним способом зменшення вираженості симптомів патологічного стану залишається застосування ферментних препаратів. Основною патогенетичною ланкою, на яку спрямоване застосування ферментів, є надмірний синтез соляної кислоти в шлунку та зміна буферної середи в дванадцятипалій кишці на тлі аліментарних факторів — хронічного стресу, зростання калорійності їжі, нераціонального харчування. Зміна кислотно-основного балансу в шлунку призводить до інактивації ферментів підшлункової залози та виникнення клінічних симптомів диспепсії — печії, діареї, нудоти, важкості в ділянці епігастрію.
Оскільки замісна терапія попереджає виникнення нутритивного, вітамінного та мінерального дефіциту, застосування ферментативних препаратів вважається виправданим. Зокрема, застосування ферментних препаратів зумовлює нормалізацію моторики кишечнику завдяки розриву патологічних шляхів виникнення диспепсії. До переваг призначення препаратів в капсулах відносять можливість змішувати вміст капсул з дитячим харчуванням. Технологічно капсула ферментного препарату містить тисячі доз високоактивної діючої речовини, яка не втрачає активності при змішуванні з їжею, що важливо для збереження прихильності педіатричного пацієнта до лікування.
Доповідач підкреслила доведено високий профіль безпеки ферментних препаратів. Результати дослідження свідчать, що застосування ферментних препаратів не впливає на природній рівень ферментів підшлункової залози. Для лікаря перевагою при застосуванні пероральних ферментних препаратів є відсутність вікових обмежень. Крім вже сказаного, ферментні препарати економічно доступні для переважної більшості населення країни, що теж підвищує прихильність до лікування. І хоча в сучасних клінічних настановах першою лінією терапії лікування диспепсії залишається монотерапія прокінетиками або комбінація прокінетиків з інгібіторами протонної помпи, на думку доповідача, на ферментні препарати та методи психотерапії варто звернути увагу як на терапію, яка зменшує вираженість симптомів дисфункції та підвищує якість життя пацієнта та його родини. До другої лінії терапії відносять антидепресанти, ферменти, фундальні релаксанти, антилейкотрієнові препарати та селективні блокатори Н1-гістамінових рецепторів, фітотерапію, психотерапевтичні практики [2].
Список використаної літератури
- 1. van Oudenhove L., Levy R.L., Crowell M.D. et al. (2016) Biopsychosocial Aspects of Functional and Environmental Process Contribute to the Development and Disorders: How Central and Environmental Process Contribute to the Development and Expression of Functional Gastrointestinal. Gastroenterology. doi.org/10.1053/j.gastro.2016.02.027.
- 2. Schmulson M.J., Drossman D.A. (2017) What is New in Rome IV. Journal of Neurogastroenterology and Motility, 23 (2): 151–163. doi.org/10.5056/jnm16214.
