Тунельний зап’ястковий синдром. Лікування

26 жовтня 2021 о 17:41
927

Актуальність

Проблематика зап’ясткового синдрому, або карпального тунельного синдрому (КТС), зумовлена поширеністю компресійно-ішемічної нейропатії в популяції, особливо в групі працездатного населення. Основними передумовами виникнення КТС вважають порушення пози, відсутність опори для ліктів та зап’ястків, робочий день ≤6 год та робочий стаж ≤5 років. Зважаючи на негативні соціальні наслідки, лікування КТС залишається актуальною проблемою. Набутий клінічний досвід свідчить про короткочасне зменшення вираженості симптомів КТС від місцевого застосування ін’єкцій глюкокортикостероїдів (ГКС), але механізм дії ГКС залишається нез’ясованим [1]. Попередні дослідження надали результати більшої ефективності застосування ГКС проти плацебо та проти накладення шини на зап’ястки [2]. Однак даних щодо довгострокової ефективності ін’єкцій ГКС у пацієнтів з КТС бракує. Крім ефективності від ін’єкцій ГКС дослідники з відділення клінічної ортопедії Університету м. Лунд, Швеція, досліджували вплив на частоту хірургічного лікування [3]. Результати опубліковані в журналі Американської медичної асоціації (JAMA, Open Network).

Методи та результати

У дослідження тривалістю 5 років було залучено 111 учасників, переважно жінок (73%). Медіана віку становила 52,9±11,6 року. Після рандомізації учасників поділено на три рівні групи. Дві інтервенційні групи отримували ін’єкції метил­преднізолону (МП) у дозі 80 мг та 40 мг. Отримані результати порівнювали з контрольною групою. Клінічний стан учасників оцінювали шляхом застосування шкал. Первинними кінцевими точками дослідження визначили зменшення вираженості симптомів через 10 тиж та частоту хірургічного лікування через 1 рік. Клінічні симптоми зап’ясткового тунельного синдрому оцінювали за допомогою наступних шкал:

  • шкала тяжкості симптомів (0–11 балів);
  • скорочена шкала вираженості болю-36 (SF-36) (0–5 балів);
  • шкала оцінювання функціональних розладів верхньої кінцівки (QuickDASH).

Після початку дослідження клінічну відповідь на лікування оцінювали послідовно через 5, 10 тиж, 6 міс та один рік. Клінічну відмінність виявляли за умови мінімальної розбіжності в 0,79 бала. Функціональний стан периферичної нервової системи та чутливість кінцівок оцінювали на початку дослідження та через рік після курсу ін’єкцій глюкокортикостероїдів (метил­преднізолон). Аналіз отриманих результатів свідчить про наступне.

1. У групі МП 80 мг початкова кількість балів становила 2,93, в групі МП 40 мг — 3,13, в контрольній групі — 3,18. Через 5 років розбіжність в тяжкості симптомів в групі МП 80 мг становила 1,51 бала, в групі МП 40 мг — 1,59 бала, в контрольній групі — 1,67 бала.

2. Дослідники дійшли висновку, що відмінності терапевтичного ефекту були мінімальними та не залежали від дози МП (відповідно клінічна відмінність симптомів досягла 0,14 бала, 95% довірчий інтервал (ДІ) –0,17–0,45 та клінічна відмінність 0,12 бала, 95% ДІ –0,19–0,43).

3. У результаті хірургічне лікування отримала більшість пацієнтів з інтервенційних груп — відповідно 83,8% з групи МП 80 мг та 91,9% пацієнтів з групи МП 40 мг. У контрольній групі хірургічно проліковано 97,3% пацієнтів. Між першим та 5-м роком прооперовано по 10,8% пацієнтів з інтервенційних груп та 5,4% пацієнтів з контрольної групи.

4. Медіана часу від початку ін’єкційного курсу до операції становила в групі МП 80 мг 180 день, 185 днів в групі МП 40 мг та 121 день в контрольній групі. На рисунку зображена крива виживаності Каплана — Мейєра, яка продемонструвала статистично значущу розбіжність в часі проведення хірургічного лікування в групі МП 80 мг проти контрольної групі (р=0,002), в групі МП 40 мг проти контрольної (р=0,02) та між групами МП 80 мг та МП 40 мг (р=0,37).

Рисунок. Крива виживаності Каплана — Мейєра, яка демонструє значущу розбіжність в часі проведення хірургічного лікування

Найнижча частота небажаних явищ виявлена у пацієнтів, яких було прооперовано.

Висновки

Таким чином, дослідники дійшли висновку, що ін’єкції глюкокортикостероїдів у пацієнтів з ідіопатичним зап’ястковим синдромом сприяють відкладенню хірургічного лікування, однак не знижують частоти операцій. Розбіжностей клінічної відповіді в довгостроковий період (5 років) між групами не виявлено. Хірургічне лікування не надало переваг.

Список використаної літератури

  • 1. Atroshi I., Flondell M., Hofer M. et al. (2013) Methylprednisolone injections for the carpal tunnel syndrome: a randomized, placebo-controlled trial. Ann. Intern. Med., 159 (5): 309–317. doi:10.7326/0003-4819-159-5-201309030-00004.
  • 2. Atroshi I., Hofer M., Larsson G.U. et al. (2015) Extended follow-up of a randomized clinical trial of open vs endoscopic release surgery for carpal tunnel syndrome. JAMA, 314(13): 1399–1401. doi:10.1001/jama.2015.12208.
  • 3. Hofer M., Ranstam J., Atroshi I. (2021) Extended Follow-up of Local Steroid Injection for Carpal Tunnel Syndrome A Randomized Clinical Trial. JAMA Netw. Open, 4 (10): e2130753. doi:10.1001/jamanetworkopen.2021.30753.