Артроскопічна меніскектомія та ризик розвитку остеоартриту колінних суглобів

Актуальність

Меніск — хрящ С-подібної (півмісяцевої) форми, розміщений між суглобовими поверхнями коліна стегнової та великогомілкової кісток, що виконує амортизаційну функцію, забезпечуючи більшу контактну поверхню суглоба і, відповідно, зменшуючи надмірне тертя та поглинаючи ударні навантаження при фізичній активності. На сьогодні відомі такі види пошкодження меніска: частковий/повний розрив, що виникають на фоні перевантаження або одноразового великого навантаження, і защемлення — блокування меніска між суглобовими поверхнями, що призводить до обмеження рухів у колінному суглобі. Лікування пошкоджень меніска може бути як консервативним, так і оперативним. Хірургічне лікування виконується артроскопічно — меніскектомія (повна/часткова).

Артроскопічна часткова меніскектомія (АЧМ) — одна з найпоширеніших ортопедичних операцій у світі. Відповідно до наявних даних, у США щорічно проводять понад півмільйона АЧМ, у Великобританії за даними 1997–2017 рр. проведено 1,1 млн АЧМ. Зазвичай АЧМ проводиться у середній та старшій віковій групі і, зі слів пацієнтів, після операції наявне покращення функції та зменшення вираження болю в колінному суглобі, що призводить до покращення якості життя пацієнтів і підтверджує ефективність цієї хірургічної операції. Однак результати попередніх досліджень свідчать, що АЧМ призводить лише до короткочасного покращення симптомів для більшості пацієнтів і в майбутньому призводить до розвитку дегенеративних змін у колінному суглобі порівняно з консервативним лікуванням. Крім того, деякі дослідники вважають, що АЧМ підвищує ризик розвитку остеоартриту (ОА) колінного суглоба з необхідністю проведення ендопротезування колінного суглоба в майбутньому.

Проведено дослідження FIDELITY (Finnish Degenerative Meniscus Lesion Study) з метою оцінки довгострокових наслідків покращенням симптомів та ризику розвитку ОА колінного суглоба через 5 років після проведення операції.

Дизайн дослідження

Мультицентрове рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження FIDELITY, яке проводилося на базі 5 медичних центрів Фінляндії. До дослідження було включено 146 дорослих пацієнтів віком 36–65 років (середній вік — 52 роки), яким за допомогою магнітно-резонансної томографії було підтверджено діагноз розриву медіального меніска. Жоден із пацієнтів не мав ознак ОА колінного суглоба. Пацієнтів було рандомізовано на дві групи. Перша група АЧМ, в яку увійшли 70 пацієнтів, друга (контрольна) група — діагностичної артроскопії, в яку увійшли 76 пацієнтів.

Основними кінцевими точками дослідження були вибрані:

• два рентгенологічні показники ОА: ступінь Келгрена та Лоуренса ≥1, рентгенологічне звуження суглобової щілини (OARSI);
• три підтверджені оцінювання клінічних симптомів та функції колінного суглоба за допомогою діагностичних шкал Western Ontario Meniscal Evaluation Tool (WOMET), Lysholm та біль у колінному суглобі після фізичного навантаження, оцінених через 5 років після проведення АЧМ.

Результати

У дослідженні відзначено підвищений ризик розвитку ОА колінного суглоба у пацієнтів групи АЧМ порівняно з контрольною групою (скоригована абсолютна різниця між результатами за ступенем Келгрена та Лоуренса ≥1 на 13%, 95% довірчий інтервал (ДІ) –2…–28 та OARSI 0,7, 95% ДІ 0,1–1,3).

Не відзначено значущих відмінностей між обома групами щодо оцінки клінічної симптоматики за діагностичними шкалами: –1,7 (95% ДІ –7,7…–4,3) у WOMET, –2,1 (95% ДІ –6,8…2,6) у Lysholm та −0,04 (95% ДІ–0,81…0,72) та болю після фізичного навантаження.

Скоригована абсолютна різниця підвищення ризику розвитку механічних симптомів після АЧМ становила 18% (95% ДІ 5–31). Крім того, у групі АЧМ зареєстровано більше симптомів ніж у контрольній групі.

Висновки

Результати проведеного дослідження свідчать, що АЧМ асоційована з вищим ризиком розвитку ОА колінного суглоба та відсутністю довгострокової користі щодо зменшення вираженості болю у суглобі через 5 років після проведення операції.

• Abram S.G.F., Beard D.J., Price A.J. (2019) Arthroscopic meniscal surgery: a national society treatment guideline and consensus statement Bone Joint J., 101-B (6): 652–659. doi: 10.1302/0301-620X.101B6.BJJ-2019-0126.R1.
• Abram S.G.F., Judge A., Beard D.J. et al. (2019) Temporal trends and regional variation in the rate of arthroscopic knee surgery in England: analysis of over 1.7 million procedures between 1997 and 2017. Has practice changed in response to new evidence? Br. J. Sports Med., 53: 1533–1538. doi:10.1136/bjsports-2018-099414pmid:30279217.
• Roemer F.W., Kwoh C.K., Hannon M.J. et al. (2017) Partial meniscectomy is associated with increased risk of incident radiographic osteoarthritis and worsening cartilage damage in the following year. Eur. Radiol., 27: 404–413. doi:10.1007/s00330-016-4361-z.
• Sihvonen R., Paavola M., Malmivaara A. et al. (2020) Arthroscopic partial meniscectomy for a degenerative meniscus tear: a 5 year follow-up of the placebo-surgery controlled FIDELITY (Finnish Degenerative Meniscus Lesion Study) trial. Br. J. Sports Med. Aug. 27. doi: 10.1136/bjsports-2020-102813.
• Winter A.R., Collins J.E., Katz J.N. (2017) The likelihood of total knee arthroplasty following arthroscopic surgery for osteoarthritis: a systematic review. BMC Muscul. Dis., 18: 408. doi:10.1186/s12891-017-1765-0.

Анна Хиць