Інститут Марзєєва: 80 років на варті здоров’я населення України

20 жовтня 2011
873
Резюме

Досягнення Інституту і його внесок в охорону здоров’я

Як вже писало наше видання, 15–16 вересня 2011 р. у Києві на базі Державної установи «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН України» (далі — Інститут) відбулася науково-практична конференція на тему «Актуальні питання гігієни та екологічної безпеки України» (7-мі Марзєєвські читання), присвячена 80-річчю заснування Інституту. Поздоровити колектив Інституту з ювілеєм прийшли Раїса Богатирьова, секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України, Анатолій Пономаренко, Голова Державної санітарно-епідеміологічної служби України, представники НАН України та НАМН України.

Про досягнення Інституту і його внесок у охорону здоров’я населення України розповіла у своїй доповіді Надія Полька, заступник директора цього знаного науково-дослідного державного підприємства. Вона зазначила, що вся історія становлення гігієнічної науки в державі тісно пов’язана з діяльністю ДУ «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН Украї­ни», який у співдружності з практичними лікарями і фахівцями інших напрямків забезпечує потреби держави у вирішенні нагальних проблем охорони навколишнього середовища і збереження здоров’я населення. За роки, що минули з моменту створення Інституту, змінювався кадровий склад, і нині в ньому працює вже п’яте покоління вчених. Згідно з потребами часу виникали нові напрямки наукових досліджень, розширювалася і вдосконалювалася матеріально-технічна база. Незмінними залишалися лише наукові традиції і загальнолюдські стосунки в колективі.

Інститут Марзєєва: 80років на варті здоров’я населення України

Основні напрямки наукової діяльності Інституту — це:

  • Оцінка забруднення довкілля факторами різноманітного походження та реаль­ної загрози здоров’ю населення від їх впливу і обґрунтування системи профілактичних заходів.
  • Впровадження методології визначення ризику для здоров’я людей у практику вирішення медико-екологічних проблем.
  • Удосконалення гігієнічного регламентування шкідливих речовин та факторів, зокрема продуктів їх трансформації (комплексних, комбінованих, сполучних нормативів та добових навантажень).
  • Радіаційна безпека та протирадіаційний захист населення.
  • Медико-біологічна оцінка безпечного застосування нанотехнологій.
  • Створення системи соціально-гігієнічного моніторингу та відповідних баз даних.
  • Наукові основи гігієни харчування населення.
  • Гігієнічне забезпечення оптимальних умов життєдіяльності дітей України.
  • Гармонізація вітчизняної нормативно-методичної бази згідно з вимогами ЄС.

За останні 5 років в Інституті виконано 58 науково-дослідних робіт. Відзначимо, що серед інших установ НАМН України Інститут вирізняється значною часткою фундаментальних досліджень у царині гігієни та екологічної безпеки. Серед фундаментальних робіт варто зазначити, що в Інституті вперше в Україні розраховано дози та підготовлено карти комплексного канцерогенного навантаження населення міста Києва пріоритетними канцерогенними речовинами, що надходять в організм з повітрям, харчовими продуктами та питною водою. Також дано наукове обґрунтування сучасних вимог щодо вибору моделі розсіювання речовин, які забруднюють атмосферне повітря. За допомогою сучасних інформаційних технологій розраховано середньорічні концентрації пріоритетних полютантів атмосферного повітря у містах України. Встановлено негативні тенденції та зміни в закономірностях процесів біологічного і фізичного розвитку школярів України протягом останнього півстоліття. Розроблено національні стандарти фізичного розвитку школярів та ряд методичних документів з оцінки фізичного розвитку дітей шкільного віку. Узагальнено та систематизовано методичні підходи до визначення оцінки вартісного еквіваленту втрати здоров’я на індивідуальному та популяційному рівнях внаслідок захворюваності, інвалідності, смертності. Доведено, що поєднана дія електромагнітного поля та іонізуючої радіації викликає більш негативні зміни в нервовій, ендокринній системах та біохімічних показниках організму порівняно з аналогічними показниками при дії кожного з цих факторів окремо. Обґрунтовано критерії гігієнічного забезпечення життєдіяльності дітей із різними порушеннями здоров’я — вихованців спеціальних навчальних закладів (шкіл-інтернатів) та розроблено відповідні ДСанПіН. Розроблено методологію застосування дієтичних добавок з радіозахисними та протиструмними властивостями для запобігання негативним наслідкам впливу радіаційного опромінення.

Серед прикладних досліджень дуже важливим, особливо для дитячого контингенту, є розроблене наукове обґрунтування заходів з охорони здоров’я населення від впливу електромагнітного випромінювання, що створюється обладнанням стільникового мобільного зв’язку стандарту DCS-1800, та розроблений гігієнічний норматив, який визначає максимальний час використання мобільного терміналу.

Інститут співпрацює з багатьма міжнародними організаціями, зокрема з:

  • Робочою групою ВООЗ з атмосферного повітря
  • Всесвітньою організацією алергологів (WAO)
  • Світовим банком в Україні (сектором екології)
  • Шведським національним регулятором щодо протирадіаційного захисту
  • Університетом міста Нагасакі, Інститутом атомного бомбардування
  • Міжнародним центром міста Токіо на базі Японського центру хімічного аналізу (JCAC)
  • Науково-дослідним інститутом доктора Рата (США)
  • ДУ «Республіканський науково-практичний центр гігієни» Міністерства охорони здоров’я Республіки Білорусь, місто Мінськ
  • ФДУ Всеросійський центр медицини катастроф «Захист» Федерального агентства з охорони здоров’я та соціаль­ного розвитку Російської Федерації
  • ДУ «Науково-дослідний інститут екології людини та гігієни навколишнього середовища ім. А.Н. Сисіна РАМН»
  • ДУ «Науково-дослідний інститут гігієни та охорони здоров’я дітей та підлітків Наукового центру здоров’я дітей РАМН»
  • Тверською медичною академією Федерального агентства з охорони здоров’ я та соціального розвитку.

Серед міжнародних програм та проектів, які зараз реалізовуються на базі Інституту, слід відзначити:

  • Спільний проект зі Шведським радіаційним регуляторним органом — «Радон»
  • Спільний проект з Інститутом захворювань атомного бомбардування міста Нагасакі — з вивчення радіаційних ризиків
  • Проект Всесвітньої організації алергологів (WAO) — методологія аеропалінологічного моніторингу
  • Спільний проект з Іллінойським університетом — «Довкілля і здоров’я»
  • Спільний проект з Європейським Союзом щодо обґрунтування зменшення надходження природних радіонуклідів в організм людини та навколишнє середовище на уранових об’єктах.

Інститут координує галузеву наукову діяльність 14 медичних навчальних закладів та 5 науково-дослідних інститутів.

На жаль, у межах цієї публікації неможливо охопити усі напрацювання Інституту, висвітлити усі доповіді, що пролунали під час конференції, тому дозволимо собі більш детально зупинитися на двох темах, які, на наш погляд, можуть викликати інте­рес наших читачів. Це збереження популяційного здоров’я та гігієнічне забезпечення умов життєдіяльності дітей.

Популяційне здоров’я

На сьогодні світова спільнота визнає здоров’я населення найважливішим показником добробуту держави. У документах ВООЗ зазначається, що «підтримка і покращання здоров’я перебувають у центрі турботи про розвиток» суспільства. З одного боку, рівень здоров’я населення є базисом і потенціалом економічного зростання та соціального розвитку країни, а з іншого — саме здоров’я суттєво залежить від політичної та економічної стабільності в державі. Зважаючи на це, саме здоров’я населення має бути системоутво­рюючим елементом як при формуванні стратегічних напрямків розвитку країни, так і при розробці тактичних питань щодо їх реалізації.

На сьогодні стан здоров’я населення України є вкрай незадовільним. Депопуляційні процеси у країні носять стійкий характер: щорічно чисельність населення скорочується на 0,8% і згідно з прогнозами ООН до 2050 р. втрати населення сягнуть 20 млн осіб, що є найгіршим показником у Європі.

Складна демографічна ситуація в Україні, яка окреслюється як демографічна криза, характеризується низькими показниками народжуваності (2010 р. — 10,8 на 1000 осіб) на фоні високої смертності (15,2 на 1000 осіб), тобто на 100 померлих припадає 71 народжена дитина. Позитивний природний приріст спостерігається лише у 4 регіонах — Рівненській, Закарпатській, Волинській областях та місті Києві.

На сьогодні середня кількість дітей, народжених однією жінкою репродуктивного віку, в Україні становить 1,46 дитини (2009) з коливанням цього показника від 1,9–2,0 у Західних регіонах до 1,2–1,3 — у промислово розвинутих Східних. Незважаючи на деяке зростання цього показника в останні роки, він значно нижчий за необхідний для простого відтворення населення (межа — 2,1–2,2). Низький рівень народжуваності призводить до зменшення чисельності дитячого населення.

Окрім цього, відзначається і скорочення очікуваної тривалості життя (ОТЖ). Порівняно з початком 60-х років XX ст. середня ОТЖ при народженні скоротилася в Україні на 4,2% і становить 69,3 року (2008–2009). Лише за роки незалежності України скорочення ОТЖ становило для жіночого населення 1,2%, а для чоловічого — 5,3%, що пов’язано з надсмертністю чоловіків працездатного віку. Різниця в ОТЖ при народженні між Україною та країнами Європейського Союзу сягає 11 років.

За індексом людського розвитку (ІЛР), обчисленим ООН для 177 країн, Україна опустилася з 45 позиції (1993) на 76 (2007). При цьому за показником середньої очікуваної тривалості життя при народженні (один із чотирьох індикаторів, що враховуються при розрахунку ІЛР), Україна посідає лише 110-те місце у світі. В межах країни існують суттєві розбіжності у показниках ІЛР: найнижчі рівні встановлені для індустріально розвинутих Донецької (0,401) та Луганської (0,416) областей, а найвищі — для Закарпатської та Полтавської (0,511), а також Рівненської (0,509).

В останні роки почав формуватися новий науковий напрямок — психодемографія. На великому статистичному матеріалі країн СНД і Європи доведено, що погіршення (поліпшення) етично-емоційного стану населення супроводжується зростанням (зниженням) смертності з часовим лагом півроку — рік. При цьому зв’язок виявився надзвичайно стійким, що дозволило сформулювати закон «духовно-демографічної детермінації», який стосується як неінфекційних, так і інфекційних хвороб.

Для оцінки популяційного здоров’я, поряд із медико-демографічними даними, використовуються показники захворюваності. І, якщо перші характеризують кількісний бік формування населення держави на майбутнє, то другі — якісний.

На фоні несприятливих тенденцій у демографічній ситуації велике занепокоєння викликає зростання захворюваності.

За даними Держкомстату України кількість вперше зареєстрованих захворювань серед населення країни зросла із 32 188 тис. випадків у 1990 р. до 33 080 — у 2010 р. Лише за останні 5 років первинна захворюваність підвищилася на 4,8%. Якщо зростання первинної захворюваності є явищем однозначно негативним, то підвищення поширеності хвороб на 7%, з одного боку, може свідчити про певні успіхи лікувальної ланки системи охорони здоров’я, яка здатна знизити летальність від деяких раніше невиліковних хвороб, а з іншого — потребує збільшення фінансових видатків на їх лікування.

Велике занепокоєння викликає той факт, що зростання захворюваності має найбільш виражений негативний характер у молодших вікових групах. Так, приріст захворюваності дитячого населення (0–17 років) за період 2005–2009 рр. становить 11,4%, у тому числі підлітків (15–17 років) — 12,8%.

Показники здоров’я дитячого населення — це барометр не тільки соціального благополуччя, але й багато в чому — стану довкілля, в якому проживає дитина. Результати численних досліджень переконують, що в екологічно несприятливих районах захворюваність дітей значно перевищує аналогічні показники на відносно чистих територіях.

Загрозі глобальної катастрофи можна протиставити лише системний перегляд відносин людини з природою, і це є неминучою умовою для виживання людства. Внаслідок такого розуміння з ініціативи ООН, у 1983 р. створена Міжнародна комісія з довкілля та розвитку, в доповіді якої була сформульована концепція сталого розвитку. Сталий розвиток суспільства визначений як такий, що «задовольняє потреби нинішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливості забезпечення потреб наступних генерацій».

Згідно з Концепцією сталого розвитку України, охорона навколишнього середовища, тобто «створення громадянам умов для життя в якісному навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою» є однією з цілей розбудови держави. У цьому ж документі окреслено пріоритет охорони материнства й дитинства як необхідної умови сталого розвитку суспільства на перспективу. Тобто аналіз зв’язку між здоров’ям і якістю нав­колишнього середовища є основним критерієм формування конструктивної екологічної політики і соціально-­економічного розвитку держави.

Визначальна роль у цьому процесі належить санітарно-епідеміологічний службі.

Одним із завдань, спрямованих на посилення медико-профілактичного забезпечення населення і поліпшення його здоров’я, є перенесення акцентів з лікування хвороб на збереження здоров’я.

Існуюча система охорони здоров’я не може зупинити процес сталого зростання кількості захворювань внаслідок спрямованості медицини на виявлення та лікування хвороб; постійного зростання і зміни переліку чинників навколишнього середо­вища, що впливають на формування здоров’я; лавиноподібного поширення шкідливих звичок та низького рівня навичок здорового способу життя тощо.

Це призводить до подальшого зростання кількості хворих, прогресуючої недостатності сил і засобів для забезпечення необхідного обсягу та якості медичної допомоги і внаслідок цього — потребує все зростаючих капіталовкладень.

Для поліпшення ситуації пріоритетними у галузі громадського здоров’я мають бути профілактичні та оздоровчі заходи, що дозволить отримати значний економічний ефект (за даними ВООЗ, впровадження профілактичних програм дає 8-разовий економічний ефект). Незважаючи на значні успіхи у лікуванні хвороб, на сьогодні лікувальна ланка системи охорони здоров’я не в змозі суттєво вплинути на рівень здоров’я населення — її досягнення сфокусовані на підвищенні якості життя. Переорієнтація медицини з лікування хворих на збереження здоров’я значно підвищить роль лікарів-профілактиків у справі збереження здоров’я нації, але це потребуватиме посилення аналітичної та управлінської складових діяльності санітарних лікарів (на сьогодні основою діяльності є контро­лююча функція).

Пріоритетом діяльності на XXI ст. ВООЗ визначила подолання епідемії хронічних неінфекційних хвороб. При цьому в документах ВООЗ зазначається, що медико-профілактичне забезпечення населення має проводитися у двох напрямках — профілактика захворювань (Disease Prevention) та сприяння здоров’ю (Health Promotion). Профілактика захворювань охоплює заходи, спрямовані на запобігання хворобам, зупинку розвитку хвороби; зменшення наслідків у разі захворювання, а також на мінімізацію чинників ризику. Сприяння здоров’ю — це процес, який дозволяє людям підвищити контроль за своїм здоров’ям та детермінантами, що його визначають, і, відповідно, покращити своє здоров’я та якість життя.

Ці два напрямки, хоча і мають одну спільну мету — підвищення рівня здоров’я населення, принципово відрізняються.

Підвищення дієвості профілактичної роботи і, відповідно, покращення здоров’я населення, можливе лише за умов поєднання цих двох напрямків. На 20-й Конференції, присвяченій зміцненню здоров’я (2010), директор Європейського регіонального бюро ВООЗ пані Жужунна Йакоб підкреслила, що «сприяння зміцненню здоров’я — один із найефективніших шляхів підвищення здоров’я майбутніх поколінь, яке залежить від застосування принципів зміцнення здоров’я сьогодні». Н.Д. Пендер (Мічіганський університет, Панамериканське бюро ВООЗ) зазначає, що «сприяння здоров’ю є метою XXI ст., як профілактика захворювань була метою XX ст.». На жаль, в умовах нашої держави гігієна (як профілактична галузь медицини) спрямована не на підтримку здоров’я, а лише на профілактику виникнення захворювань.

Відповідно до цього наступним завданням є розвиток в Україні діяльності, спрямованої на збереження та зміцнення здоров’я шляхом його промоції.

При цьому важливим є той факт, що при комплексному підході з урахуванням двох напрямків медико-профілактичного забезпечення населення в поле зору системи охорони здоров’я потрапляють і здорові люди, для яких мають розроблятися індивідуальні профілактичні заходи (на сьогодні, якщо у людини методами клінічної діагностики не виявлені порушення здоров’я, вона визнається «здоровою» і подальший процес формування здоров’я залишається без медичного супроводу аж до часу, поки не виникнуть певні відхилення).

Основні шляхи вирішення проблеми

У соціальній сфері

1. Формування мотивації на здоров’я­зберігаючу поведінку, заохочення до здорового способу життя.

2. Прийняття рішень Уряду щодо соціального та матеріального заохочення людей, які свідомо ставляться до свого здоров’я, зберігають і підвищують його рівень.

3. Розробка дієвих форм санітарно-просвітницької діяльності, спрямованої на свідоме ставлення до свого здоров’я та оточуючого середовища, пропаганду здорового способу життя шляхом формування позитивних установок і спрямувань.

В галузі медицини

1. Створення моніторингу популяційного та індивідуального здоров’я населення.

2. Зміна пріоритетів у політиці охорони здоров’я з лікувальної діяльності на профілактичну — збереження та підтримку здоров’я здорових і запобігання виникненню хвороб.

3. Розробка критеріїв оцінки рівня та потенціалу здоров’я, системи самооцінки рівня здоров’я і самооздоровлення людини, створення методології формування у населення позитивних настанов на здоров’ я як найвищу цінність.

4. Створення системи індивідуальних медичних паспортів та відновлення системи скринінгової диспансеризації населення, впровадженням сучасних методів гігієнічної діагностики рівня здоров’я.

5. Визначення потенційної небезпеки для здоров’я населення, особливо дитячого, від впливу факторів, пов’язаних із новітніми технологіями (мобільні телефони, комп’ютери, інформаційні шуми, сучасна побутова техніка, іграшки тощо).

Гігієнічне забезпечення умов життєдіяльності дітей

В Україні проживають понад 8,3 млн дітей (18% загальної чисельності населення), більшість з яких щоденно перебувають в організованих дитячих колективах (15 100 дошкільних, 20 300 загальноосвітніх та 1500 позашкільних закладів). Нині у дошкільних закладах виховується 1032 тис. дітей (у місті — 840 тис., у селі — 192 тис.), що становить 51% загальної кількості дітей дошкільного віку, у загальноосвітніх навчальних закладах у 2011 р. навчаються майже 4,3 млн учнів денної та вечірньої форм навчання.

Умови виховання, навчання та проведення дозвілля в цих закладах стають дедалі все агресивнішими щодо здоров’я дітей. На сьогодні 70% дітей, які готуються до школи, вже мають порушення стану здоров’я, а 30% — хронічні захворювання; у понад половини дітей цього віку відзначають розумову та фізичну працездатність як таку, що не відповідає їх фізичному та психічному навантаженню у школі. Протягом перших 5 років навчання у школі в 1,5 раза зростає частота порушень зору, в 3–4 рази — патологій органів травлення, в 2–3 рази — порушень опорно-рухового апарату, в 1,5 раза — нервово-психічних розладів.

Результати досліджень, проведених в Інституті, свідчать, що протягом останнього півстоліття відбулися негативні зміни показників фізичного розвитку дітей шкільного віку — збільшення маси тіла і зросту на фоні стабілізації та зниження показників окружності грудної клітки. Процеси грацілізації та астенізації фізичного розвитку школярів супроводжуються збільшенням тотальних розмірів тіла і якісним погіршенням функціональних показників. Нормальний гармонійний фізичний розвиток мають не більше 59% дітей; надмірну масу тіла або дефіцит окружності грудної клітки встановлено у 17% хлопців та 20% дівчат.

Виявлено, що сучасні учні шкіл відстають від своїх одноліток 50-х та 60-х років ХХ ст. за силовими можливостями на 5–8 кг, або на 2–3 роки. Оскільки м’язова сила рук є інтегральним показником розвитку м’язового корсету, що забезпечує поставу в цілому, можна спрогнозувати збільшення функціональних порушень з боку опорно-рухового апарату, хребта, органів зору на фоні гіподинамії та зорового перевантаження у період навчання у школі. У шкільному віці відбувається інтенсивний анатомічний ріст серця, збільшення його насос­ної функції. В період біологічного та статевого дозрівання продовжується розвиток серцево-судинної системи. Починаючи з 13–15 років організм дитини є досить лабільним і чутливим до впливу навчальних та фізичних навантажень. Доведено, що найвищий ризик розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи притаманний хлопчикам, особливо віком 15–17 років, коли частка порушень у роботі гемоциркуляторної системи та негативних змін фізичної працездатності у стані спокою є найбільшою.

Завдання, що потребують вирішення

Основним завданням наукової та практичної діяльності фахівців профілактичного напряму медицини дитинства є розробка і впровадження профілактичних заходів, спрямованих на створення оптимальних умов і режимів життєдіяльності дітей, які б гарантували збереження та зміцнення їх здоров’я у процесі росту і розвитку, відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини, резолюції ВООЗ WHA 56.21 «Про стратегію з питань здоров’я и розвит­ку дітей і підлітків», резолюції Європейського регіонального бюро ВООЗ EUR/RC54/R3 «Навколишнє середовище і здоров’я», «Декларації про шкільне здоров’я в Європі», а також Європейської декларації з охорони психічного здоров’я, прийнятої у Гельсінкі в 2005 р.

1. Оскільки в державі на сьогодні відсутня система спостереження за станом здоров’я дитячого населення та чинниками, що його формують (включаючи й екологічні), першочерговим завданням для України є створення моніторингу «Навколишнє середовище — здоров’я дітей», що відповідає рішенню IV Європейської конференції на рівні міністрів навколишнього середовища та здоров’я (Будапешт, 2004) про розробку Національних планів дій для країн Європи. Така система має стати передумовою для оперативного і гнучкого планування заходів з охорони здоров’я дитячого населення на державному рівні та запобігання впливу на нього різних негативних здоров’яформуючих чинників.

2. Впровадження нових технологій оздоровлення та проведення дозвілля дітей і молоді потребує розробки відповідного стандарту медичного забезпечення (супроводу) і фізіолого-гігієнічного обґрунтування їх доцільності та безпеки для здоров’я дитячої популяції України.

3. Гігієнічна оцінка і розробка вимог до влаштування, утримання та обладнання дитячих закладів з урахуванням сумарного навантаження на дитину хімічних, фізичних і біологічних факторів внутрішнього середо­вища його життєдіяльності.

4. Наукове обґрунтування і розробка технологій формування здоров’язберіга­ючого середовища в дитячих дошкільних закладах.

5. Гігієнічна оцінка і розробка вимог до впровадження в освітній процес сучасних освітніх технологій і засобів навчання (технологія Wi-Fi, електронний папір, електронний підручник, нові сучасні види комп’ютерної техніки тощо).

6. Наукове обґрунтування гігієнічних регламентів і розробка методичних підходів до санітарно-епідеміологічної оцінки товарів і видавничої продукції для дітей.

7. Інтеграція гігієнічної науки з іншими суміжними дисциплінами — педагогікою, педіатрією, психологією тощо, — у сферу інтересів яких входять проблеми забезпечення оптимальних умов для формування здоров’я та гармонійного психосоматичного розвитку дітей.

8. Удосконалення санітарно-просвітницької роботи серед дітей, їх батьків, колективів педагогів дитячих закладів щодо питань збереження та зміцнення здоров’я дітей.

Шляхи вирішення

Вирішення пріоритетних питань у галузі гігієни дітей та підлітків пов’язано з розробкою і впровадженням профілактичних заходів, метою яких є запобігання захворюванням, зміцнення здоров’я, створення оптимальних умов для гармонійного розвитку дітей, виховання у них навичок і поглядів щодо формування здорового способу життя. Саме така концепція науково-практичної роботи з гігієни дітей і підлітків відповідає Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та основному положенню міжнародної конвенції «Про права дитини», ратифікованої Україною понад 10 років тому.

Розробка і впровадженням профілактичних заходів потребує:

  • модернізації матеріально-технічного (приладного) забезпечення, як науково-дослідних інститутів, так і закладів практичної охорони здоров’я;
  • удосконалення навчальних програм з підготовки лікарів за спеціальністю «Медико-профілактична справа» з урахуванням сучасних змін умов та режимів життєдіяльності дітей;
  • досягнення забезпечення оптимальних умов та режимів життєдіяльності дітей шляхом розробки науково обґрунтованих нормативних і методичних документів.

Олександр Устінов,
фото Сергія Бека