Гострики: діагностика та лікування

Мета і методи

Оглядачі включили до огляду публікації з січня 1990 р. до лютого 2019 р. з метою систематизації рекомендацій щодо діагностики та лікування поширеної паразитарної інфекції.

Актуальність

Ентеробіоз викликається людськими гостриками (Enterobius vermicularis) — нематодою довжиною 1–2 мм, яка паразитує у товстому кишечнику. Вважається, що загалом у світі інфіковано гостриками не менше 1 млн людей. Здебільшого це  діти віком молодше двох років. Однак ентеробіоз наявний у не менше 28% вихователів. Зараження відбувається при ковтанні яєць гострика, після чого у дванадцятипалій кишці личинки виходять та мігрують до сліпої та висхідної ділянки ободової кишки. Запліднені самки мігрують до анального виходу, де відкладають яйця на шкіру поблизу анального отвору. Яйця дозрівають протягом 6 год, зберігаються 2–3 тиж у вологому і холодному середовищі та виявляють стійкість до хлорних розчинів. Від зараження до появи яєць у калі минає 2–8 тижнів, і протягом цього часу інфікована особа є витоком інфекції для контактних осіб. Ентеробіоз можливий виключно у людей, а основними ризиками інфікування визнано недотримання правил миття рук після відвідування туалету, оніхофагія, недотримання правил гігієни тіла. Попри задовільний практичний результат протигельмінтної хіміотерапії майже у 90% пацієнтів залишається велика  частка реінфекції та самоінфікування, що потребує детальнішого дослідження доз препаратів, схем лікування та шляхів профілактики ентеробіозу.

Результати

За оцінками німецьких лікарів, поширеність паразитарної інфекції серед населення значно підвищилася порівняно із попереднім десятиліттям і становить 2–20%. Вважається, що  серед інфікованих 29% дітей віком 1–3 роки, 28% дітей віком 4–7 років та 28% вихователів і вчителів. Це значно вище порівняно із даними за 1997 р.: 2; 3,4 та 0,7% відповідно.

у 40% випадків перебіг ентеробіозу асимптоматичний. Основні симптоми ентеробіозу, такі як печія та свербіння шкіри навколо анального отвору, призводять до порушення сну, знижують концентрацію уваги впродовж дня, виникнення енурезу у дітей (53% випадків). З тяжких ускладнень ентробіозу відомі такі:

• виникнення виразок у стінці товстої кишки з розвитком ішіоректальних абсцесів;
• тяжкі ураження шкіри;
• інфекції сечостататевого тракту;
• біль у малому тазу.

Однак навіть у пацієнтів з імунодефіцитними станами ентеробіоз не викликає системних порушень.

Результати невеликих за обсягом досліджень свідчать, що крім визнаного аліментарного шляху інфікування, інфекція передається при близькому контакті під час сексу серед гомо- та гетеросексуальних пар. Інше рандомізоване дослідження показало, що частота  інфікування ентеробіозом не залежить від особливостей планування приміщення, методів прибирання та знаходження в одному приміщенні інфікованих і контактних осіб.

Ефективність діагностики за допомогою липкої стрічки скотчу становить від 50–90% за умови дотримання певних правил: тест проводиться до ранкової дефекації та перед гігієнічними ранковими процедурами. Альтернативний метод  полягає в заборі мазка з прямої кишки. Для підвищення ефективності рекомендовано проводити тестування тричі в різні дні.

Основну мету терапії становить профілактика інфікування та самоінфікування. Враховуючи задовільний практичний результат у 90% випадків перебігу ентеробіозу від застосування хіміотерапевтичних лікарських засобів, фахівці вважають їх препаратами першої лінії як у разі вперше виявленої інфекції, так і при повторних випадках. Однак труднощі застосування таких препаратів зумовлені тератогенним та канцерогенним ефектом, що ускладнює призначення препаратів вагітним. А гепатотоксичний ефект хіміопрепаратів призводить до пошуку альтернативних так званих народних методів лікування у разі ентеробіозу як серед лікарів, так і серед пацієнтів.

Висновки

Таким чином, для уточнення ефективних доз препаратів і схем їх призначення необхідне проведення подальших масштабних досліджень.

• Wendt S., Trawinski H., Schubert S. et al. (2019) The Diagnosis and Treatment of Pinworm Infection. Dtsch Arztebl Int., 116(13): 213–219. doi: 10.3238/arztebl.2019.0213.

Юлія Жарікова