Цукровий діабет: інтенсифікація інсулінотерапії в амбулаторних умовах

26 травня 2020
2254
Спеціальності :
Резюме

Інтенсифікація інсулінотерапії у пацієнтів із цукровим діабетом в амбулаторних умовах має бути ефективною, безпечною та зручною, особливо в період карантину, коли стаціонарні медичні заклади є недоступними. Пацієнти з цукровим діабетом 2-го типу, які не досягли компенсації на фоні терапії базальним інсуліном разом із пероральними антигіперглікемічними препаратами, є кандидатами для інтенсифікації антигіперглікемічної терапії.


Статистика смертності внаслідок цукрового діабету (ЦД) є невтішною. Дані Європейських країн свідчать, що серед осіб віком <60 років вона становить 31%, тобто кожен 3-й пацієнт з цієї групи відноситься до групи підвищеного ризику. В Україні цей показник є ще вищим і становить 59%. Відомо, що навіть короткий період гіперглікемії чинить негативний вплив на збільшення ризику розвитку мікро- та макроваскулярних ускладнень, саме тому вкрай важливо досягнення компенсації ЦД (рис. 1). Рівень компенсації є запорукою виживання пацієнтів із ЦД.

Рис. 1.
Частота інфаркту міокарда і мікроваскулярних ускладнень залежно від рівня глікозильованого гемоглобіну (HbA1c)

На сьогодні наявний прогрес у досягненні контролю рівня HbA1c серед хворих на ЦД 2-го типу, які отримують інсулін. За останніми даними, 64% пацієнтів із ЦД 2-го типу досягли контролю HbA1c, з яких 13% мали рівень HbA1c ≤7%, а 15% — 7,1–8% (рис. 2). Однак ці дані є недостатніми, адже декомпенсованими залишається 87% пацієнтів із ЦД 2-го типу.

Рис. 2.
Контроль HbA1c у хворих із ЦД 2-го типу, які отримують інсулін

Для досягнення компенсації ЦД необхідно вирішити фактори, які чинять негативний вплив на досягнення глікемічних цілей:

  • несвоєчасна інтенсифікація лікування;
  • недостатня кількість ресурсів самоконтролю (тест смужки, голки, щоденник самоконтролю);
  • недостатня титрація через страх гіпоглікемії;
  • складні режими терапії, пропуск ін’єкцій;
  • поганий контроль постпрандіальної глікемії.

Первинною умовою ефективного лікування ЦД є визначення глікемічних цілей (табл. 1, 2).

Таблиця 1. Глікемічні цілі терапії ЦД 2-го типу, за даними Американської діабетичної асоціації (American Diabetes Association — ADA) 2020 р.

Індивідуалізовані цілі терапії ЦД 2-го типу
Цільовій рівень HbA1c, % Категорія пацієнтів
<7 Для більшості не вагітних дорослих пацієнтів
<6,5 Може бути прийнятим після оцінки стану пацієнта та його побажань тільки за умови, якщо можливо досягти цільового рівня без ризику розвитку суттєвих гіпоглікемій або інших побічних ефектів терапії
<8 Рекомендовано для пацієнтів із:

  • тяжкими гіпоглікеміями в анамнезі;
  • короткою очікуваною тривалістю життя;
  • наявністю мікро- та макроваскулярних ускладнень;
  • тяжкими супутніми захворюваннями.
  • пацієнтам, які не досягли компенсації ЦД, незважаючи на здійснення моніторингу рівня глюкози та призначення ефективних доз антигіперглікемічних препаратів, включно з інсуліном

Таблиця 2. Рекомендації по глікемічним цілям для пацієнтів із ЦД 2-го типу, за даними ADA 2020 р.

Глікемічні цілі
Показник Критерій
HbA1c <7,0%*
Глюкоза плазми крові натще 4,4–7,2 ммоль/л*
Постпрандіальна глікемія (ППГ) <10 ммоль/л*
*Глікемічні цілі можуть бути встановлені індивідуально, залежно від тривалості ЦД, віку/тривалості життя, коморбідних станів, відомих серцево-судинних захворювань або розвинутих мікроваскулярних ускладнень, гіпоглікемії та уподобань пацієнта.

Дуже важливим моментом в терапії тяжких пацієнтів із ЦД 2-го типу, які мають рівень HbA1c >8%, є корекція саме ППГ. Адже ППГ є основною перешкодою для досягнення контролю глікемії для пацієнтів, які вже отримують базальний інсулін (рис. 3). Світові дані демонструють, що близько 50–70% пацієнтів із ЦД 2-го типу, які знаходяться на базальній інсулінотерапії, не досягають цільового рівня HbA1c <7,0% після першого року лікування внаслідок неадекватного контролю ППГ.

Рис. 3.
Рівень постпрандіальної та базальної гіперглікемії, розподілений за рівнем HbA1c

Хронічна гіперглікемія з прогресуванням ЦД 2-го типу вимагає інтенсифікації антигіперглікемічної терапії (АГГТ) із застосуванням комбінації декількох препаратів. Згідно з міжнародними рекомендаціями у виборі раціональної комбінованої АГГТ пріоритетними є її ефективність і мінімізація небажаних явищ — гіпоглікемії та підвищення маси тіла. Алгоритм підбору АГГТ полягає у п’яти кроках досягнення цільового рівня HbA1c: починаючи від одного таблетованого/ін’єкційного препарату, і по мірі відсутності досягнення компенсації ЦД, додаючи інші антигіперглікемічні препарати (АГГП), включно з базальним інсуліном. Останній крок алгоритму полягає у інтенсифікації інсулінотерапії.

Можливі режими інтенсифікації гіпоглікемічної терапії: базал плюс, базал болюс, премікс, фіксована комбінація базального інсуліну та агоніста рецепторів глюкагоноподібного пептиду (арГПП)-1.

Обмеження в існуючих режимах інтенсифікації терапії ЦД полягає у наявності побічних ефектів, таких як ризики розвитку гіпоглікемії та набору маси тіла, складний режим інсулінотерапії, погана прихильність до лікування та збільшення часових витрат лікаря. Тому існує потреба у нових альтернативних стратегіях інсулінотерапії, які є більш ефективними для здійснення контролю рівня HbA1c. Комбінація базального інсуліну (інсулін гларгін 100 Од./мл) та арГПП-1 (ліксисенатид) є найбільш ефективним та безпечним режимом інтенсифікації терапії пацієнтів з ЦД 2-го типу. Особливостями ліксисенатиду є те, що препарат діє переважно саме на ППГ, потенціює глюкозозалежну секрецію інсуліну β-клітинами, пригнічує секрецію глюкагона α-клітинами підшлункової залози та зберігає в ізольованих острівцях функцію β-клітин, попереджаючи їх апоптоз. Окрім того, ліксисенатид впливає на масу тіла за рахунок того, що уповільнює випорожнення шлунку. Таким чином, комбінація арГПП-1 короткої дії (ліксисенатид) з базальним інсуліном (інсулін гларгін 100 Од./мл) впливає на рівень глюкози плазми крові натще (ГПН), ППГ та зменшує масу тіла тіла, що, відповідно, дає кращу прихильність пацієнтів до терапії (рис. 4).

Рис. 4.
Клінічні ефекти комбінації базального інсуліну та арГПП-1

У дослідженні 3 фази LixiLan-L оцінювали ефективність та безпеку застосування фіксованої комбінації базального інсуліну (інсулін гларгін 100 Од./мл) та арГПП-1 (ліксисенатид) на додаток до пероральних АГГП, порівняно з монотерапією інсулін гларгін-100. У дослідження приймали участь некомпенсовані пацієнти з ЦД 2-го типу, які знаходилися на базальному інсуліні протягом >6 міс у стабільній дозі (15–40 Од./день) ± приймали АГГП та мали рівні HbA1c ≥7,5–10%, ГПН ≤10–11 ммоль/л. Пацієнти рандомізовані на дві групи: 1-ша отримувала монотерапію базальним інсуліном (гларгін 100 Од./мл), 2-га — фіксовану комбінацію базального інсуліну з арГПП-1 (табл. 3).

Таблиця 3. Характеристика пацієнтів у дослідженні LixiLan-L

Характеристика пацієнтів
LixiLan-L Некомпенсовані пацієнти з ЦД 2-го типу на базальному інсуліні
Фіксована комбінація інсулін гларгін-100 + ліксисенатид (n=367) Монотерапія інсулін гларгін-100 (n=369)
Середній вік, років 59,6 (9,4) 60,3 (8,7)
Чоловіки, % 45,0 48,5
Середній індекс маси тіла, кг/м2 31,4 31,5
Середній HbA1c, % 8,2 (0,6) 8,2 (0,7)
Середня тривалість ЦД, роки 12,0 (6,6) 12,1 (6,9)

У результатах дослідження продемонстровано, що фіксована комбінація базального інсуліну (гларгін-100) з арГПП-1 (ліксисенатид) дає:

  • більше зниження рівня HbA1c порівняно з монотерапією інсуліном гларгіном-100 (рис. 5);
  • на 45% більше пацієнтів досягли цільового рівня HbA1c у групі фіксованої комбінації базального інсуліну (інсулін гларгін-100) з арГПП-1 (ліксисенатид) порівняно з групою монотерапії інсуліном гларгін-100 (рис. 6);
  • у пацієнтів наявний кращий контроль ППГ та ГПН (рис. 7).

Що стосується питання безпеки призначеної терапії, то фіксована комбінація базального інсуліну та арГПП-1 продемонструвала рідші епізоди гіпоглікемії на 40,6%. Тобто більша кількість пацієнтів досягла цілей компенсації без ризику розвитку гіпоглікемічного стану порівняно з мототерапією інсулін гларгін-100.

Рис. 5.
Зміни рівня HbA1c у пацієнтів із ЦД у ході дослідження LixiLan-L
Рис. 6.
Кількість пацієнтів, які досягли цільового рівня HbA1c у дослідженні LixiLan-L
Рис. 7.
Вплив на ГПН та ППГ

Таким чином:

  • пацієнти з ЦД 2-го типу, які некомпенсовані на фоні терапії базальним інсуліном разом із АГГП, є кандидатами для інтенсифікації АГГТ за допомогою прандіального інсуліну або фіксованої комбінації базального інсуліну та арГПП-1;
  • корекція ППГ + ГПН за допомогою комбінації базального інсуліну (інсулін гларгін-100) та арГПП-1 (ліксисенатид), на відміну від інсуліну короткої дії, має достовірні переваги щодо покращення глікемічного контролю без ризику набору маси тіла і розвитку гіпоглікемічних станів.

Пройти тест