Неалкогольна жирова хвороба печінки: нове в патогенезі

Актуальність

Неалкогольна жирова хвороба печінки (НЖХП) — клініко-патологічний синдромокомплекс, що включає стеатоз печінки (накопичення триацилгліцеролів у печінці більше 5% її маси), стеатогепатит (запальна інфільтрація печінки на тлі жирової дистрофії гепатоцитів) та фіброз, які можуть прогресувати до стеатогенного цирозу печінки (ЦП). НЖХП характеризують як поліетіологічний, дифузний запальний та дисметаболічний процес, який триває понад 6 міс і передбачає гістіолімфолейкоцитарну інфільтрацію печінкових часточок, гіперплазію перисинусоїдальних зірчастих клітин, жирову дистрофію гепатоцитів та фіброз зі збереженням архітектоніки печінки.

Епідеміологія НЖХП складна, оскільки верифікація діагнозу потребує гістологічного підтвердження, а дані про її поширеність можуть істотно відрізнятися та в багатьох випадках не відповідати дійсності. НЖХП є найпоширенішим хронічним захворюванням печінки, яке виявляють у популяціях різних країн світу у 10–24% випадків і яке не залежить від віку, статі та расової приналежності.

За останні декілька десятиліть зросла частота розвитку НЖХП серед популяції хворих. І нині ця патологія вважається провідною причиною розвитку хронічних захворювань печінки. Незважаючи на зростаючу поширеність факторів, які впливають на розвиток НЖХП та її подальше прогресування до фіброзу, цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК), це захворювання все ще недостатньо вивчене. Однак у 2019 р. досягнуто значного успіху в галузі діагностики НЖХП (Byrne D., Targher G., 2019).

Основні досягнення

• Змінений профіль мікробіоти кишечнику пов’язаний із системним запаленням у пацієнтів із НЖХП, ЦП та ГЦК.
• При неалкогольному стеатогепатиті збільшується кількість тромбоцитів.
• Вимірювання певних біомаркерів може мати значення для встановлення діагнозу фіброзу печінки як у дорослих осіб, та і у дітей із НЖХП.

Дослідження

Так, у дослідженні F. Ponziani та співавторів (2019) виявлено можливий зв’язок мікрофлори кишечнику та розвитку ГЦК.

Печінка та кишечник відіграють ключову роль у патогенезі НЖХП, яка є третьою провідною причиною ГЦК у всьому світі. Однак зв’язок кишковної мікробіоти та гепатоканцерогенезу залишається з’ясувати. Мета цього аналізу — визначити особливості мікробіоти кишечнику, пов’язані з ГЦК, у пацієнтів із ЦП та НЖХП.

У дослідженні вчені оцінювали рівень кальпротектину, концентрацію ліпополісахаридів та зонуліну-1 в сироватці крові, а також проводили якісний бактеріальний пейзаж калу. При розвитку дисбактеріозу кишечнику розвивається запалення кишкової стінки, що, відповідно, призводить до підвищення проникності стінки за рахунок порушення міжклітинних з’єднань. Проникність оцінювалася за рахунок рівня концентрації циркулюючого зонуліну-1 та ліпополісахаридів. Ліпополісахариди в печінці зв’язуються з Toll-подібними рецепторами 4 (TLR4), виявлена їх здатність до ініціації та розвитку пухлин у гризунів.

Результати

У дослідженні виявлено, що рівні кальпротектину, ліпополісахаридів та зонуліну-1 були вищими у пацієнтів із НЖХП, ніж у здорових осіб. Також встановлено зміни мікробного складу калу у хворих пацієнтів.

Висновки

Загалом результати аналізу свідчать про те, що у пацієнтів із ЦП, повязаним із НЖХП та запаленням кишечнику, кореляція кишечнику відповідає клітинним та гуморальним параметрам системного запалення, на цей запальний ландшафт впливає особливий склад мікробіоти.

У другому дослідженні М. Malehmir та співавтори (2019) звернули увагу наукового світу на роль тромбоцитів у патогенезі розвитку запалення печінки. Клінічні прояви НЖХП варіюються від стеатозу до неалкогольного стеатогепатиту, потенційно прогресуючи до ЦП або ГЦК. У роботі встановлено, що кількість тромбоцитів, їх активація та агрегація збільшується при НЖХП, а при стеатозі та інсулінорезистентності залишається незміненою.

У дослідженні взяли участь 12 пацієнтів, які отримували антиагрегантну терапію (ацетилсаліцилову кислоту, тікагрелор, клопідогрель) протягом 6-місячного періоду дослідження, та 10 осіб контрольної групи.

Результати

Поки така вибірка пацієнтів не дозволяє робити переконливі висновки, однак в результаті дослідження виявлено, що антиагрегантна терапія позитивно впливає на прогресування захворювання, знижує внутрішньопечінкове накопичення тромбоцитів та частоту взаємодії тромбоцит — імунна клітина, тим самим обмежуючи трафік імунних клітин печінки.

У третьому дослідженні S. Daniels та співавтори (2019) шукали біохімічні маркери, які б дозволяли виявити прогресування фіброзу печінки з переходом у ЦП.

Враховуючи високу глобальну поширеність НЖХП, необхідність у відповідних неінвазивних діагностичних біомаркерах та алгоритмів встановлення точної стадії захворювання є критично незабезпеченою медичною потребою. Виявлення хворих на прогресуючий фіброз (≥3-тя стадія) є дуже важливим, оскільки ці особи мають найвищий ризик негативних довгострокових наслідків, пов’язаних із печінкою.

Вчених зацікавили концентрації PRO-C3 в сироватці крові — нещодавно виявлений біомаркер. Автори вимірювали рівень концентрації PRO-C3 у сироватці крові з використанням імуноферментного аналізу в двох великих незалежних групах, які пройшли широке клінічне обстеження, що включало також біопсію печінки. Дериваційна когорта пацієнтів налічувала 150 дорослих добровольців, а валідаційна когорта — 281 пацієнта. Виявлена кореляція між рівнями PRO-C3 та стадією фіброзу. Наступним кроком авторів стало розроблення системи оцінки ADAPT, яка включає:

• Концентрацію PRO-C3.
• Вік пацієнта.
• Наявність цукрового діабету.
• Кількість тромбоцитів.

Результати

Виявлено, що концентрація PRO-C3 підвищується відповідно до стадії фіброзу печінки (відношення ризиків (ВР) 0,50; р<0,0001) та незалежно пов’язана із прогресуючим фіброзом печінки (ВР 1,05, 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,02–1,08; р=0,03). ADAPT (Age, Diabetes, PRO-C3 and platelets panel) продемонструвала достовірне визначення стадій фіброзу печінки: ROC-крива 0,86 (95% ДІ 0,79–0,91) та ROC-крива 0,87 (95% ДІ 0,83–0,91) для прогресуючого фіброзу.

Висновки

Визначення концентрації PRO-C3 є незалежним прогностичним показником стадії фіброзу печінки при НЖХП. Оцінка на основі PRO-C3 (ADAPT) точно ідентифікує пацієнтів із НЖХП та прогресуючим фіброзом і перевищує за результатами всі інші показники захворювання (APRI, FIB-4 та NFS).

• Byrne C.D., Targher G. (2019) What’s new in NAFLD pathogenesis, biomarkers and treatment? Nat. Rev. Gastroenterol. Hepatol., 17: 70–71.
• Daniels S.J., Leeming D.J., Mohammed Eslam M. et al. (2019) ADAPT: An Algorithm Incorporating PRO‐C3 Accurately Identifies Patients With NAFLD and Advanced Fibrosis. AASLD, Hepatology, (69) Iss. 3, Jul. 16.
• Malehmir M., Pfister D., Heikenwalder М. (2019) Platelet GPIbα is a mediator and potential interventional target for NASH and subsequent liver cancer. Nat. Med., 25: 641–655.
• Ponziani F.R., Bhoori S., Castelli C. et al. (2019) Hepatocellular carcinoma is associated with gut microbiota profile and inflammation in nonalcoholic fatty liver disease. Hepatology, 69: 107–120.

Анна Хиць