Мова медицини: що потрібно знати лікарям про зміни у законодавстві щодо державної мови

22 травня 2019
16775
Резюме

Те, навколо чого так довго точилися дискусії, нарешті трапилось — 25 квітня 2019 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» № 2704-VIII (надалі — Закон про державну мову).

Офіційний текст цього закону був оприлюднений у газеті «Голос України» від 16.05.2019 р. № 90. І поки в нас ще є два місяці до набрання цим важливим законом чинності*, усім медичним працівникам потрібно ретельно його вивчити, аби чітко відрізняти чутки від дійсності та знати, в які терміни, що потрібно зробити, аби не наразити себе на адміністративні штрафи за порушення вимог Закону про державну мову, розмір яких не такий і маленький.

А до чого тут лікарі?

Мабуть, перше запитання, яке кожний причетний до надання медичної допомоги поставив собі, — а чи зачепить Закон про державну мову медичних працівників?
Відповідь доволі проста — вже зачепив, згідно з п. 15 ч. 1 ст. 9 Закону про державну мову:
«Володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані:
15) медичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я».
На перший погляд, ці вимоги стосуються виключно тих медичних працівників, які працюють у державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Відразу зауважимо, що так звана автономізація ніяк не змінила статусу цих закладів — вони усі як були державними чи комунальними, так і залишилися. Це зумовлено тим, що не відбулося зміни форми власності.
Насправді, вимога володіти державною мовою стосується усіх без винятку медичних працівників, незалежно від того, у приватному закладі охорони здоров’я вони працюють чи в державному (комунальному) або взагалі є приватними лікарями (так звані суб’єкти підприємницької ді­яльності — ФОП (фізичні особи — підприємці)). Справа в тому, що Закон про державну мову містить спеціальну ст. 33, яка має назву «Державна мова у сфері охорони здоров’я» та якою встановлено таке:
«1. Мовою у сфері охорони здоров’я, медичної допомоги та медичного обслуговування є державна мова.
2. На прохання особи, яка звертається за наданням медичної допомоги чи послуг з медичного обслуговування, її персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.
3. Заклади охорони здоров’я складають документи, які стосуються стану здоров’я пацієнтів, державною мовою.
4. Мовою актів, які регулюють діяльність закладів охорони здоров’я, діловодства та документообігу, є державна мова.
5. Заклади охорони здоров’я використовують у своїх документах медичну термінологію відповідно до стандартів, визначених Національною комісією зі стандартів державної мови».
Таким чином, усім медичним працівникам потрібно вже зараз почати вдосконалювати та поглиблювати свої навички у застосуванні державної мови.
Крім того, звертаю увагу читачів на те, що пацієнт, з точки зору Закону України «Про захист прав споживачів», є ще і споживачем медичних послуг. Легальне визначення терміна «медична послуга» наведено у ст. 3 Основ законодавства про охорону здоров’я:
«послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) — послуга, що надається пацієнту закладом охорони здоров’я або фізичною особою — підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт».
При цьому, відповідно до тієї ж ст. 3 Основ законодавства про охорону здоров’я:
«медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням».
З огляду на викладене, медичним працівникам потрібно враховувати не тільки вимоги ст. 33 Закону про державну мову, а також і положення ст. 30 цього закону, яка передбачає такі правила:
«Стаття 30. Державна мова у сфері обслуговування споживачів:
1. Мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова.
2. Підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичні особи — підприємці, інші суб’єкти господарювання, що обслуговують споживачів (крім випадків, встановлених частиною третьою цієї статті), здійснюють обслуговування та надають інформацію про товари (послуги), у тому числі через інтернет-­магазини та інтернет-каталоги, державною мовою. Інформація державною мовою може дублюватися іншими мовами.
3. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.
4. Суб’єкт електронної комерції, зареєстрований в Україні, під час своєї діяльності та в разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов’язаний забезпечити надання всієї інформації, визначеної Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі щодо предмета електронного договору, державною мовою.
5. Інформація про товари та послуги на території України надається державною мовою.
6. Виробники (виконавці, продавці) в Україні всіх форм власності надають споживачам інформацію про вироби (товари), роботи чи послуги державною мовою. Така інформація може дублюватися будь-якою іншою мовою.
7. Інформація про вироби (товари), роботи чи послуги, зазначена у частині шостій цієї статті, доводиться до відома споживача в порядку, у спосіб та в обсязі, що визначені Законом України «Про захист прав споживачів».
В інформації про вироби (товари), роботи чи послуги, наданій державною мовою, допускається використання слів, скорочень, абревіатур та позначень англійською мовою та/або з використанням літер латинського та/або грецького алфавітів.
8. У разі, якщо, крім державної, інформація про товари та послуги надається також іншими мовами, обсяг інформації про товари та послуги державною мовою не може бути меншими за обов’язковий обсяг інформації згідно з вимогами, встановленими Законом України «Про захист прав споживачів».»
Однак не всі процитовані вище положення ст. 30 та 33 Закону про державну мову набирають чинності одразу, тобто 16 липня 2019 р. Так, норми ст. 30 Закону про державну мову наберуть чинності тільки через 18 міс, з моменту набрання чинності Закону про державну мову, а положення, наведені у частинах 3–5 ст. 33 Закону про державну мову, наберуть чинності через один рік з моменту набрання чинності Закону про державну мову.
Тобто законом передбачений перехідний період, який надає можливість медичним працівникам підготуватися до нових правил спілкування з пацієнтами. Але весь цей час все одно потрібно буде виконувати вимоги, що містяться у ч. 1 та 2 ст. 33 Закону про державну мову, оскільки ці норми наберуть чинності одразу.
Медичним працівникам, які працюють у регіонах, де традиційно більшість пацієнтів обслуговується російською мовою, можу порадити використовувати положення ч. 2 ст. 33 Закону про державну мову, яка надає право на прохання пацієнта використовувати під час лікування іншу мову, ніж державна. Для цього бажано заздалегідь підготувати спеціальну заяву та підписувати її з кожним пацієнтом на початку надання медичної допомоги.

«Лайк», будь ласка!

Ще одним важливим питанням, яке дуже турбувало багатьох осіб, це питання онлайн-мови, тобто мови, якою потрібно вести сайт чи сторінку в соціальних мережах. Це питання регулюється ч. 6 ст. 27 Закону про державну мову:
«Інтернет-представництва (в тому числі веб-сайти, веб-сторінки в соціальних мережах) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності, засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та зареєстровані в Україні, виконуються державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв (у тому числі веб-сайтів, веб-сторінок у соціальних мережах), виконаних державною мовою, можуть існувати версії іншими мовами. Версія інтернет-представництва державною мовою повинна мати не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії, та завантажуватися за замовчуванням для користувачів в Україні.
Для іноземних суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та мають в Україні дочірні підприємства, філії, представництва, версія веб-сайту державною мовою повин­на містити достатню за обсягом та змістом інформацію для зрозумілої навігації та розкриття мети діяльності власника такого інтернет-представництва.
Версія такого веб-сайту державною мовою для користувачів в Україні повинна завантажуватися за замовчуванням».
Однак, згідно з положеннями п. 1 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про державну мову, наведені положення ч. 6 ст. 27 цього закону набувають чинності через три (!) роки. У наших вітчизняних умовах це означає, що найближчі два роки можна не турбуватися та не витрачати кошти на переклад сайту.
У цій публікації нами розглянуто не всі нововведення. У наступних коментарях продовжимо вивчати зміни, які медичні працівники повинні будуть враховувати у своїй роботі. А виконувати все ж доведеться, оскільки Законом про державну мову передбачено штрафи за його невиконання, але про них поговоримо в іншій публікації.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.

Олег Юдін,
адвокат, член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики
Національної асоціації адвокатів України


*Згідно з п. 1 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про державну мову, «цей Закон набирає чинності через два місяці з дня його опублікування». Однак із цього загального правила зроблені винятки, про які у цій публікації йдеться далі.