Трансплантація в Україні: бути чи не бути? Медичні та юридичні аспекти

4 грудня 2018
1652
Резюме

Як повідомляло наше видання, розвиток трансплантації в Україні може бути поставлений під загрозу, а проведення у правовому полі взагалі стане неможливим з 1 січня 2019 р. Чому це так, і які є шляхи виходу зі складної ситуації — обговорювали учасники конференції «Трансплантологія в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення», яка відбулася у Києві 13 листопада 2018 р. у сесійній залі Київської міської державної адміністрації за підтримки Громадської організації (ГО) «Соціальна справедливість», Національного руху «За трансплантацію», Українського медичного клубу.

Модератором заходу виступив Іван Сорока, президент Українського медичного клубу, відповідальний секретар Світової федерації українських лікарських товариств, голова медико-фармацевтичного комітету Громадської ради Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, який закликав учасників ділитися своїми думками, відверто говорити про наболіле і врешті-решт сформувати спільну експертну думку, яка може принести користь українському суспільству.

Медичні аспекти

Розпочалася Конференція з виступу Юрія Андреєва, голови ГО «Національний рух «За трансплантацію», який акцентував увагу на тому, що трансплантологія в Україні — це надзвичайно велика робота, і зайві маніпуляції на цій темі гальмують її розвиток. Не секрет, що саме трансплантація є останнім шансом на порятунок пацієнта. Тому у всьому світі ця галузь медицини розвивається семимильними кроками, а в Україні — пасемо задніх. На думку спікера, прийняття Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини» (далі — новий закон про трансплантацію), є прогресивним кроком, але головне для пацієнтів, щоб цей закон дійсно запрацював. ГО «Націо­нальний рух «За трансплантацію» працює вже більше року, її створення зумовлене надзвичайно великою кількістю звернень пацієнтів, які потребують трансплантації. Таких людей в Україні тисячі, і лише декілька сотень може виїхати на закордонне лікування за державний кошт. Але звичайній українській родині дуже важко зібрати велику суму грошей, необхідних для порятунку життя (табл. 1).

Таблиця 1. Потреба у трансплантації та її вартість за інформацією ГО «Національний рух «За трансплантацію»
Орган Потреба, кількість людей Вартість за кордоном, тис. дол. США
Нирки 2000 70
Печінка 1500 125
Серце 1000 100
Комплекс серце–легені 150
Кістковий мозок 2500 100

Зазначено, що сьогодні європейські країни далеко попереду нашої держави, включаючи Республіку Білорусь. Раніше білоруські лікарі їхали вчитися трансплантології до України, а сьогодні вони проводять трансплантацію органів своїм громадянам абсолютно безплатно і ще мають змогу брати на такі операції громадян інших країн, у тому числі українців, за оплату.

Тож існує необхідність розвивати цю галузь медицини в Україні, щоб не відправляти своїх громадян на високовартісне лікування за кордоном, а могли лікувати їх у себе на батьківщині. За словами Ю. Андреєва, в нас є для цього всі необхідні ресурси.

Трансплантація має декілька етапів, основними з яких є забір органів, їх транспортування і власне пересадка. Це надзвичайно складний процес, в якому одночасно буває задіяно понад 50 людей. І це унеможливлює будь-які маніпуляції в цій галузі.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України (КМУ) від 24.04.2000 р. № 695, в Україні визначені сотні медичних закладів, які мають право провадити діяльність, пов’язану із транс­плантацією органів та інших анатомічних матеріалів людини. На думку громадського активіста: «Цю мережу лікарень слід об’єднати в єдину систему, забезпечити усім необхідним обладнанням. Але лікарі краще за громадських активістів знають, чи є в цих лікарнях умови для проведення таких операцій. Чи всі лікарні забезпечені необхідним обладнанням. І ще один момент — чи захищений лікар взагалі? У зв’язку з великою кількістю різних міфів і недосконалою нормативно-правовою системою лікар може бути в будь-який час безпідставно звинувачений у якомусь криміналі. Чи мають лікарі умови, матеріальне забезпечення? Чи зарплата медика взагалі конкурентна? Щодня лікар рятує життя, а життя — це найважливіша цінність», — зазначив Ю. Андреєв.

Стосовно законодавчої бази діючий Закон України «Про транс­плантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» прийнято у 1999 р. З того часу він, на жаль, не працював на повну силу. У 2018 р. було прийнято новий закон, який має вступити в дію з 1 січня 2019 р. Проте є побоювання, що виконавча влада не встигне підготувати всі нормативні документи, необхідні для його імплементації.

Зі свого боку, ГО має займатися лише популяризацією донорства. Але так склалося, що зараз активісти змушені також допомагати пацієнтам збирати кошти на лікування за кордоном, займатися направленням наших лікарів за кордон на стажування. На жаль, виконавча влада цього не робить, і ми змушені взяти на себе цю функцію. Ми готові брати участь у побудові системи трансплантології.

Розв’язання зазначених проблем, на погляд Ю. Андреєва, може бути здійснено шляхом:

  • удосконалення нормативно-правової бази;
  • формування організаційних засад служби трансплантації;
  • удосконалення матеріально-технічної бази та медикаментозного забезпечення;
  • забезпечення підготовки професійних кадрів;
  • організації міжнародного співробітництва.

Стосовно згоди і готовності українців бути донорами зазначено, що українці — дуже жертовна нація. Тому не дивно, що за результатами опитувань, проведених активістами ГО, понад 60% мешканців України готові бути донорами.

«Ми як ГО готові до проведення широкомасштабної інформаційної кампанії. Ми вже ведемо роз’яснювальну роботу серед населення, в тому числі залучаючи представників релігійних організацій», — підсумував Ю. Андреєв.

На останок було зазначено, що не так страшно бути донором органів після смерті, як реципієнтом за життя.

Ольга Богомолець, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, одна з авторів закону, розповіла, чому в новому законі про трансплантацію залишена саме презумпція незгоди. За інший формат закону, а саме за презумпцію згоди, на той час у Верховній Раді не було можливості набрати необхідну кількість голосів. «Було звернення Ради Церков, яка сказала, що ми готові підтримувати, благословляти, спілкуватися з людьми, якщо буде по-християнськи. Щоб не завдавати додаткової шкоди, недовіри під час війни, з метою порозуміння із суспільством було прийнято саме цей закон, і це було зроблено абсолютно свідомо. Буде Україна іншою, буде мати іншу свідомість та інші правоохоронні органи, іншу систему боротьби з корупцією і з можливими наслідками нечесного використання (нового закону про транс­плантацію — прим. ред.) — тоді можна буде прийняти закон з іншою презумпцією», — зазначила О. Богомолець. Вона також додала, що для прийняття цього закону було зроблено майже неможливе, тому що деякі політичні сили під час збору голосів відверто маніпулювали, розповідаючи про те, що тепер кожного пересічного українця розбиратимуть на зупинках на органи, що є абсолютно безглуздим політичним популізмом. Цей закон, навпаки, посилить безпеку громадян за умови і з того моменту, коли будуть створені відповідні реєстри.

Також народний депутат розповіла про розвиток трансплантації в Республіці Білорусь, зазначивши, що пересадка нирок там здійснюється у кожній районній лікарні, та про досвід трансплантації кісткового мозку в Ізраїлі, наголосивши, що у цій країні взагалі відсутня черга на цю маніпуляцію.

На останок О. Богомолець підкреслила, що трансплантація — це майбутнє світової медицини, і Україна не має право пасти задніх у цій царині.

Ігор Писаренко, лікар-анестезіолог, трансплант-координатор (Запоріжжя), розповів про роль лікарів-анестезіологів у системі трансплантації. На його погляд, ключовою проблемою, яку необхідно вирішити для запуску й успішної злагодженої роботи системи трансплантації в Україні — це зробити діагностику смерті мозку рутинною процедурою у відділеннях анестезіології та реанімації по всій країні. Адже відповідно до статті 17 Закону України від 17.05.2018 р. № 2427-VIII «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини», вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації дозволяється у донора-трупа після підписання акта констатації смерті його головного мозку. І лише вилучення анатомічних матеріалів для виготовлення біоімплантатів дозволяється у донора-трупа після підписання акта констатації смерті його головного мозку чи фіксації у медичній документації померлої особи факту її біологічної смерті.

На сьогодні такі ключові моменти для розвитку трансплантації органів, як діагностика смерті головного мозку та бесіда з родичами, практично відсутні у країні. Крім того, діагностика смерті головного мозку все ще пов’язана із можливою подальшою транс­плантацією, а не проводиться рутинно у відділеннях анестезіології та реанімації, не забезпечена необхідним обладнанням. При цьому родичі дають згоду на забір органів у 80% випадків.

За такого стану речей створення служби трансплант-координаторів недоцільне взагалі, адже без проведення цієї процедури забір органів для трансплантації у разі введення в дію нового закону стане неможливим.

Цільовий рівень діагностики смерті мозку для доцільності запуску діяльності служби трансплант-координаторів становить 5% усіх смертей у відділеннях анестезіології-реанімації, а бажаний — 10%.

«Немає діагностики смерті мозку — немає трупного донорства», — підсумував свою доповідь І. Писаренко.

Олександр Ткаченко, головний лікар Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, повністю погодився із попереднім доповідачем, зазначивши, що без налагодження роботи анастезіологічної служби на належному рівні ні про який розвиток трансплантації не може бути й мови. А за відсутності необхідних реєстрів, зазначених у новому законі про трансплантацію, при введенні його в дію трансплантація в Україні взагалі припиниться.

Відділення анестезіології-реанімації наразі незадовільно забезпечені необхідними лікарськими засобами та обладнанням. І констатацією смерті мозку у цих відділеннях можуть займатися лише ентузіасти.

«Медики, лікарі завжди були за трансплантацію, тому що це високотехнологічна галузь нашої медицини, яка дозволяє зберігати і продовжувати життя хворим із незворотними захворюваннями, які потенційно всі помирають. Але медикам у цьому повинні допомогти. Перш за все — політики, по-друге — виконавча влада, щоб забезпечити нас усім необхідним. І окремо слід звернути увагу на правоохоронну систему. Усі правоохоронці чомусь думають, що у трансплантації тільки направо й наліво продають органи. І як тільки заходить розмова, наприклад із прокурорами, вони завжди кажуть — так ви ж торгуєте органами… При такій правоохоронній системі, коли за кожним лікарем-анестезіологом стоїть правоохоронець, ні про який розвиток трансплантації говорити неможливо, — зазначив О. Ткаченко. — Отже, наші медики можуть виконувати завдання із трансплантації та порятунку тисячі життів, але без допомоги держави ефективну систему побудувати неможливо».

Борис Тодуров, директор Інституту серця МОЗ України, член-кореспондент Національної академії медичних наук (НАМН) України, професор, розповів про те, як зробити, щоб трансплантологія в Україні нарешті запрацювала. Нині, на його думку, неможливо вирішити соціальну проблему трансплантації загалом, тому що потреба в декілька тисяч пацієнтів на рік не покривається поки що ні матеріально, ні законодавчо. Разом з тим на голому ентузіазмі вже багато років проводяться ті трансплантації, які можливо. Він нагадав, що першу пересадку серця зроблено у 2001 р., і пацієнти й досі живуть. Тобто вже давно доведено, що в Україні можуть проводитися трансплантації, ми вміємо виходжувати цих хворих, і вони можуть жити якісно й бути соціально адаптованими. На сьогодні розвитку трансплантації в Україні заважає цілий комплекс проблем, і одна з них — законодавча. На глибоке переконання Б. Тодурова, Україна має йти шляхом Австрії та Білорусі, прийнявши закон із презумпцією згоди. Це єдиний шлях для такої країни, як наша, з метою отримання достатньої кількості донорських органів. Оскільки ті країни, які пішли шляхом презумпції незгоди, вкладають величезні кошти у популяризацію трансплантації, яка проходить починаючи з дитячого садочка. В інформаційному просторі завжди багато реклами з цього приводу, долучені телеканали тощо. Все це формує суспільну думку з дитячих років.

Чекати на те, що в Україні з’явиться така потужна агітаційна і популяризаційна хвиля, не доводиться, тому необхідно йти шляхом презумпції згоди. Для України, на думку доповідача, необхідно прийняти окремий закон для солідних органів без усяких клітинних технологій. Це було б швидко та якісно. Тож необхідно вносити поправки до нового закону і запроваджувати презумпцію згоди.

Друга проблема — матеріальне забезпечення лікарень, які знаходяться в діючому переліку медичних закладів, у яких можна здійснювати забір органів для трансплантації та здійснювати пересадку органів. Це величезний список, і багато головних лікарів навіть не знають, що очолюваний ними медичний заклад перебуває у цьому списку. Ці лікарні, принаймні найбільш потужні з них, потрібно цілеспрямовано забезпечити газовими аналізаторами, дихальною апаратурою, усім необхідним для кондиціонування донора. Донор кондиціонується у середньому 2–4 дні, і за цей період витрачається багато лікарських засобів і використовується чимало інших ресурсів. Якщо у головних лікарів цього не буде, не можна очікувати їхньої відповідальності у цьому процесі.

Також Б. Тодуров зазначив, що у свій час Білл Клінтон, президент США, ввів кримінальну відповідальність за неінформування про наявність донора, і така відповідальність (можливо, адміністративна), на думку Б. Тодурова, має бути запроваджена в Україні.

Третя проблема — це підготовка кадрів. В Україні на сьогодні немає кафедр, де б готували трансплантологів, це поки що справа ентузіастів.

Четверта проблема — ментальність. Необхідно займатися популяризацією трансплантології, розповідати, що це наука не про те, як забираються органи, а про те, як рятуються безнадійно хворі люди. Слід демонструвати і популяризувати всі позитивні приклади трансплантації.

У людей немає розуміння про те, що таке смерть мозку. Чому можна забрати для пересадки серце, що б’ється. Також люди не розуміють, що органи для трансплантації неможливо зібрати у відро десь на полі бою, відвести за кордон і продавати будь-кому.

Аргументом проти трансплантації часто служить фраза «у країні війна, хлопці гинуть, кордони відкриті», і це свідчить про цілковите нерозуміння суті процесу трансплантації, як зазначив Б. Тодуров. Адже для проведення однієї трансплантації необхідно одночасне залучення 40 спеціалістів, а час життя органа поза межами організму — 3–4 год за дуже хороших умов. Усі ці моменти необхідно доносити до людей і на позитивних прикладах створювати позитивний імідж трансплантології.

Також слід доносити до влади, що трансплантація в Україні коштуватиме для бюджету у 5–10 разів менше, ніж трансплантація за кордоном, навіть у Білорусі.

Віктор Яцик, заступник головного лікаря Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України, кандидат медичних наук, магістр міжнародного права, представив погляд лікаря і юриста на проблему розвитку трансплантації в Україні. Він повідомив, що багато західних країн, в яких трансплантація зараз на розвиненому рівні, свого часу стикалися з тими ж проблемами, що нині стоять перед українськими медиками, державою, суспільством. Це і правове регулювання трансплантації, і етичне розуміння суспільства, врегульовувалися питання смерті мозку, відносин між реципієнтами та донорами. Та поки вони не вивели це на суспільний рівень, поки суспільство не стало готовим до цього, зіштовхувати між собою лікарів і пацієнтів було б неправильним.

За останні 25 років медицина докорінно змінилася, а медичні знання і технології вже суттєво відрізняються. На сьогодні медичні знання оновлюються у світі кожні 1,5–2 роки. Тому поки питання застарілого нормативного супроводу не буде вирішено на правовому рівні, медична індустрія тут ні до чого. Медики готові до змін. Необхідно на рівні законів прописати, як діяти лікарям і пацієнтам.

Дуже важливо, що лікарі мають бути впевнені, що після виконання ними їх професійних функцій ніхто не назве їх злочинцями. Вони професіонали, і лякати їх правовими наслідками — некоректно.

На шляху до розвитку трансплантації медичні проблеми (клінічні бази, підготовка кадрів, клінічні протоколи) становлять лише 5–10%. Все інше — це правові (захист усіх сторін), інфраструктурні питання, культурні особливості (релігія, забобони, низький рівень медичної культури, суспільна свідомість) та соціальні програми (наприклад для прижиттєвих донорів).

На завершення В. Яцик наголосив, що українські лікарі, віт­чизняна медична індустрія готові до запровадження нових технологій, в тому числі у царині трансплантації, але для цього необхідна підтримка, і перш за все — правова.

Юридичні аспекти

Олексій Ілляшенко, представник України в Комітеті експертів Ради Європи проти торгівлі органами, тканинами та клітинами людини 2012–2014 рр., кандидат юридичних наук, повідомив, що 1 березня 2018 р. вступила в дію Конвенція Ради Європи проти торгівлі органами людини. Це свідчить про те, що проблема торгівлі органами дійсно існує у міжнародному аспекті. Відповідно до розпорядження Президента України від 01.09.2018 р. № 164/2017-рп, Україна в особі Павла Петренка, міністра юстиції України, підписала цю Конвенцію.

За даними ВООЗ у світі щороку відбувається 98 820 операцій із трансплантації солідних органів. З них 65 511 — (39% — живі донори) — це трансплантація нирки, 20 366 (10% — живі донори) — трансплантація печінки, 5313 — трансплантація серця, 3051 — трансплантація легень, 2551 — трансплантація підшлункової залози.

За даними Міжнародної організації з вирішення питань пересадки органів (Сoalition for Organ Failure Solutions — COFS), до країн, в яких мешкають переважно донори органів, відносяться Україна, балканські країни, Туреччина, Китай, Індія, мусульманські країни Азії та Північно-Західної Африки, деякі країни Центральної і Південної Америки, Південна Африканська Республіка, Філіппіни. До країн, де мешкають переважно реципієнти органів, відносяться США і Канада, Велика Британія, Японія, Австралія, арабські країни — експортери нафти, деякі країни Південно-Східної Азії, Південна Корея, Ізраїль.

Типовий донор (за приклад взято Філіппіни) — це чоловік, вік — 28,9 року, річний дохід — 480 дол. США.

Типовий реципієнт (за приклад взято Ізраїль) — це чоловік, вік — 48,1 року, річний дохід — 53 тис. дол. США.

Цей приблизний розподіл у світі визнається зараз усіма експертами.

Існують також різні моделі взаємодії між потенційними донорами солідних органів і реципієнтами.

  • Реципієнт приїздить у лікувальний заклад у тій країні, де мешкає донор.
  • Донор приїздить у медичний заклад у тій країні, де мешкає реципієнт.
  • Донор і реципієнт мешкають в одній країні, але вони їдуть для здійснення трансплантації у лікувальний заклад в іншій країні.
  • Донор і реципієнт мешкають у різних країнах, і вони їдуть для здійснення трансплантації у третю країну.

Відповідно до цих схем можуть діяти і злочинці, які займаються незаконною діяльністю, пов’язаною із трансплантацією.

Стосовно правових моментів існують два види злочину, пов’язані між собою у сфері використання людських органів. Це торгівля органами людини і торгівля людьми з метою вилучення органів. Це дві різні статті Кримінального кодексу.

Основна різниця в тому, що при торгівлі органами людини донором може бути померлий, продаватися можуть як цілі органи, так і тканини, і клітини. При торгівлі живими людьми донором може бути лише живий донор, тому що людина продається повністю.

У разі торгівлі людьми з метою вилучення органів мають бути доведені дія (вербування, перевезення), способи (погроза, обман), ціль (експлуатація).

До складу злочину з незаконної торгівлі людськими органами, відповідно до Конвенції Ради Європи проти торгівлі органами людини, відносять:

  • Відсутність вільної, свідомої та інформованої згоди донора.
  • Використання вилучених органів для подальшої імплантації чи інших цілей, крім імплантації.
  • Незаконне підбурювання, вербування, пропонування та прохання незаконної вигоди.
  • Імплантація органів поза меж національної трансплантаційної системи або з порушенням основних принципів законодавства.
  • Підготовка, збереження, зберігання, перевезення, передача чи отримання людських органів.
  • Пособництво чи співучасть і замах на злочин.
  • Отримання фінансової чи іншої рівнозначної вигоди.

Для встановлення факту злочину необов’язкова наявність усіх цих компонентів.

Доповідач звернув увагу на те, що Конвенція Ради Європи стосується саме торгівлі органами, а не тканинами і клітинами. На сьогодні в експертів Ради Європи немає єдиної думки щодо необхідності криміналізації торгівлі тканинами та клітинами людини.

Діюче законодавство щодо трансплантації

Далі зазначено, що на сьогодні у нас діє Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», відповідно до якого трансплантація — це спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа чи іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини. Анатомічні матеріали — це органи, тканини, анатомічні утворення, клітини людини чи тварини.

Відповідальність за порушення правил трансплантації (діє на сьогодні)

Відповідно до діючої редакції статті 143 Кримінального кодексу України:

1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини карається штрафом до п’ятдесяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Вилучення у людини шляхом примушування чи обману її органів або тканин з метою їх трансплантації — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

4. Незаконна торгівля органами або тканинами людини карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

5. Дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю, караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідальність за торгівлю людьми (діє на сьогодні)

Відповідно до статті 149 Кримінального кодексу України (торгівля людьми):

1. Торгівля людиною, а так само вербування, переміщення, переховування, передача чи одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього чи щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна чи без такої.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього його батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками, або вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітка. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порно­бізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність або примусове переривання вагітності, примусове одруження, примусове втягнення у зайняття жебрацтвом, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє чи обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею настає незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання її згоди на експлуатацію людини.

Норми законодавства, які мають вступити в дію з 1 січня 2019 р.

Відповідно до Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини»:

Анатомічні матеріали — це органи (їх частини), тканини, анатомічні утворення, клітини людини або тварини, фетальні матеріали людини.

  • Трансплантація — спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці анатомічного матеріалу людини від донора реципієнту і спрямований на відновлення здоров’я людини.
  • Діяльність, пов’язана із трансплантацією, — вилучення анатомічних матеріалів у живих донорів, вилучення анатомічних матеріалів у донора-трупа, зберігання і перевезення анатомічних матеріалів людини, призначених для трансплантації та/чи виготовлення біоімплантатів, трансплант-координація.
  • Трансплант-координація — діяльність, спрямована на забезпечення отримання анатомічних матеріалів людини та надання їх для подальшої трансплантації та/чи виготовлення біоімплантатів у встановленому цим Законом порядку.

Також дозволяється родинне донорство і перехресне донорство — обмін живими імунологічно сумісними донорами між реципієнтами. Забороняється укладання договорів купівлі-продажу анатомічних матеріалів людини. Забороняється реклама анатомічних матеріалів людини.

Відповідальність за порушення правил трансплантації (у разі введення в дію нового закону)

У разі введення в дію Закону України «Про застосування транс­плантації анатомічних матеріалів людини» стаття 143 Кримінального кодексу України буде мати такий вигляд:

Стаття 143. Порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини:

1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Вилучення у людини шляхом примушування або обману її анатомічних матеріалів з метою їх трансплантації карається позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій залежності від винного, караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Незаконна торгівля анатомічними матеріалами людини карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

5. Дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Тобто кримінальна відповідальність поширюється не тільки на порушення правил трансплантації органів і тканин людини, а також і клітин людини або тварини, фетальних матеріалів людини, а також на торгівлю анатомічними матеріалами людини.

Далі О. Ілляшенко повідомив, що зараз у Міністерстві юстиції України розробляється проект Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи проти торгівлі органами людини». І через півроку–рік наберуть чинності нові зміни до Кримінального кодексу України, які зараз візує Міністерство юстиції України.

У разі прийняття цього закону відбудуться ще деякі зміни у Кримінальному кодексі, які стосуватимуться також відповідальності юридичних установ, аж до їх ліквідації, в яких відбулися порушення правил діяльності, пов’язаної із трансплантацією анатомічних матеріалів.

Стосовно так званої чорної трансплантології зазначено, що це скоріш морально-психологічне сприйняття проблеми суспільством. Тобто нерозуміння фізіології людини, відсутність інфраструктури та корупція створюють відчуття недовіри у населення до трансплантації. На підтвердження цього наведено терміни придатності для трансплантації різних органів після вилучення їх у донора (табл. 2).

Таблиця 2. Терміни життя органів після вилучення
Орган Без охолодження З охолодженням
Нирка 30 хв До 48 год
Серце 0 До 4 год
Серце/легені 0 До 4 год
Легені 0 До 4 год
Печінка 0 До 18 год
Тонка кишка 0 Якнайшвидше
Підшлункова залоза 0 До 12 год

Серед першочергових заходів, які можуть сприяти збільшенню кількості необхідних органів для трансплантації, доповідач зазначив:

  • Розвиток посмертного донорства.
  • Легалізація фінансової компенсації за живе донорство (за приклад взято досвід Австралії, Сінгапуру).
  • Посилення роз’яснювальної роботи серед населення.
  • Розвиток живого донорства нирок.

Сергій Кириченко, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, який був одним із авторів нового закону про трансплантацію, розповів, навіщо взагалі необхідний розвиток трансплантації. Адже трансплантація у тому сучасному вигляді, в якому вона існує на сьогодні, дозволяє дати смертельно хворим пацієнтам 5–10 років повноцінного життя. Враховуючи те, що трансплантації дуже часто потребують люди середнього віку, це потужний емоційний фактор. Вони встигають виховати своїх дітей та принести користь суспільству.

Народний обранець висловив згоду із Б. Тодуровим стосовно того, що у пострадянських країнах люди легше сприймають презумпцію згоди, тому дійсно є сенс ще раз подумати про це.

Досі в Україні не вдавалося вибудувати механізм, завдяки якому гроші, що виділяються у державному бюджеті на трансплантацію, приходили у медичний заклад за кожну виконану операцію і за кожну консервацію донора. Тому в новому законі така система передбачена. Проте якщо цей закон набере чинності з 1 січня 2019 р., то без системи реєстрів і трансплант-координаторів, які мають бути на той момент запущені, трансплантація в Україні буде неможлива. Тому у Верховній Раді України вже зареєстровано законопроект від 09.11.2018 р. № 9284 «Про внесення змін до Розділу VІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про застосування транс­плантації анатомічних матеріалів людині» щодо перенесення терміну введення в дію». Цим документом запропоновано перенести введення в дію закону про трансплантацію на 1 січня 2020 р.

На сьогодні є декілька обмежувальних факторів, які не дадуть новому закону запрацювати з 1 січня 2019 р., серед яких — бюджет, в якому, як і минулого року, на трансплантацію було закладено лише 112 млн грн. Цього недостатньо для реалізації норм закону, як зазначив О. Кириченко.

Олена Бабич, адвокат з медичного права, засновник Юридичного бюро, член Асоціації адвокатів України, розповіла про правовий супровід трансплантації в Україні та нагадала, що на сьогодні в Україні діє низка нормативно-правових актів, якими регулюється процес транс­плантації. Це:

  • Цивільний кодекс України.
  • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 р. № 2801-XII.
  • Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999 р. № 1007-ХIV.
  • Постанова КМУ «Деякі питання реалізації Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 24.04.2000 р. № 695 (нею встановлено перелік державних та комунальних закладів охорони здоров’я і державних наукових установ).
  • Наказ МОЗ України від 04.05.2000 р. № 96, яким затверджено Порядок перевезення анатомічних матеріалів людини в ме­жах України та вивезення їх за межі України.
  • Наказ МОЗ України «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації» від 25.09.2000 р. № 226, яким затверджені:

Інструкція щодо вилучення органів людини у донора-трупа.
Інструкція щодо вилучення анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів у донора-трупа.
Перелік органів людини, дозволених до вилучення у донора-трупа.
Перелік анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів і фетальних матеріалів, дозволених до вилучення у донора-трупа і мертвого плода людини.
Інструкція щодо виготовлення біоімплантатів.
Умови забезпечення збереження анатомічних матеріалів під час їх перевезення.

  • Наказ МОЗ України «Про надання живим родинним донором гомотрансплантата для трансплантації» від 10.04.2012 р. № 250, яким затверджено Інструкцію з надання живим родинним донором гомотрансплантата для трансплантації.
  • Наказ МОЗ України «Про затвердження нормативно-правових актів з питань трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 04.05.2000 р. № 96, яким врегульовано:

Порядок перевезення анатомічних матеріалів людини в межах України та вивезення їх за межі України.
Порядок узяття, зберігання і використання кісткового мозку.
Медико-біологічні вимоги до тварин, умов їх утримання, порядок узяття у них ксенотрансплантатів.

  • Наказ МОЗ України від 26.07.2004 р. № 374, яким затверджене Примірне положення про медичний центр (відділення) трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів.
  • Наказ МОЗ України від 23.09.2013 р. № 821, яким затверджено діагностичні критерії смерті мозку та процедури констатації моменту смерті людини.
  • Наказ МОЗ України від 11.12.2006 р. № 812, яким затверджено Положення про Координаційний центр трансплантації органів, тканин і клітин.

Цей центр діє вже багато років, і трансплантація в Україні здійснюється у правовому полі, хоча не в такій кількості, як хотілося б.

Які ж існують проблеми?

  • Недосконала нормативно правова база.
  • Презумпція незгоди, яка ускладнює процес, проте немає жодної статистики, скільки родичів відмовляються від надання згоди на трупне донорство і з яких причин.
  • Прижиттєве донорство органів є досить проблемним.

Стосовно введення в дію нового закону про трансплантацію О. Бабич нагадала, що в перехідних його положеннях зазначено необхідність перегляду старих або створення нових нормативно-правових актів, створення нового центрального органу виконавчої влади, а також створення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації.

Оскільки цього зроблено не було, то при введенні в дію з 1 січня 2019 р. нового закону проведення трансплантації в Україні у правовому полі стане неможливим.

Підсумовуючи виступи, І. Сорока зазначив, що підняті під час конференції питання потребують всебічного аналізу, і завдяки активній участі небайдужих людей вони отримають вирішення, і трансплантація в Україні все ж таки буде розвиватися у цивілізаційному і правовому руслі.

Резюмуючи викладену у цій публікації інформацію, можна зробити висновок, що окрім прийнятого закону, в якому з політичних міркувань залишено презумпцію незгоди, ніяких подальших кроків у напрямку розвитку трансплантації в Україні не зроблено. Не виділено достатньо коштів, не сформований центральний орган державної влади, який має опікуватися проведенням транс­плантації, відсутнє необхідне обладнання у відділеннях анестезіо­логії та реанімації, бракує кваліфікованих кадрів. Це створює всі умови для того, аби з 1 січня 2019 р. потік українських пацієнтів на лікування за кордон збільшився, і зарубіжні клініки могли заробити більше, а українські пацієнти продовжуватимуть вмирати, не дочекавшись своєї черги на рятівну операцію.

Олександр Устінов
з використанням матеріалів
www.coe.int, rada.gov.ua,
фото автора