Трансплантація в Україні: новий закон не можна вводити в дію з 1 січня 2019 року

14 листопада 2018
1607
Резюме

Трансплантація в Україні, а точніше її розвиток, який пов’язували із введенням в дію нового Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини», може бути поставлена під загрозу.


Такого висновку дійшли учасники конференції «Трансплантологія в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення», яка відбулася у Києві 13 листопада 2018 р. у сесійній залі Київської міської державної адміністрації за підтримки Громадської організації (ГО) «Соціальна справедливість», Національного руху «За трансплантацію», Українського медичного клубу.

Законопроект про відтермінування

Як повідомив під час заходу народний депутат України Сергій Кириченко, член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, у Парламенті зареєстровано законопроект від 9 листопада 2018 р. № 9284 «Про внесення змін до Розділу VІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про застосування транс­плантації анатомічних матеріалів людині» щодо перенесення терміну введення в дію». Цим документом запропоновано перенести введення в дію закону про трансплантацію на 1 січня 2020 р.

Чому відтермінування вимушене

І на це є об’єктивні причини.

Адже ще до 1 жовтня 2018 р. Кабінет Міністрів України та Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України мали виконати низку вимог — прийняти підзаконні акти, які регламентують діяльність щодо трансплантації, а саме:

  • Положення про «Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, в частині надання медичної допомоги із застосуванням трансплантації та здійснення діяльності, пов’язаної з трансплантацією».
  • Професійні стандарти і кваліфікаційні характеристики транс­плант-координаторів.
  • Положення про «Єдину державну інформаційну систему транс­плантації, порядок та умови її функціонування».
  • Порядок надання письмової згоди живого донора на вилучення у нього анатомічних матеріалів та письмової відмови від раніше наданої такої згоди, а також їх зразок.
  • Умови вилучення анатомічних матеріалів у живого донора, а також перелік анатомічних матеріалів, дозволених до вилучення у живого донора (у тому числі анатомічних матеріалів, здатних до регенерації (самовідтворення)).
  • Форма та зразок письмової заяви щодо згоди або незгоди на посмертне донорство, письмової заяви про відкликання наданої раніше такої згоди або незгоди, письмової заяви про призначення, зміну чи відкликання повноважного представника та порядок їх подання, порядок внесення відмітки про надання особою згоди або незгоди на посмертне донорство до посвідчення водія України на право керування транспортними засобами та про зміну цього волевиявлення.

Станом на початок листопада 2018 р. жодного вищенаведеного нормативно-правового акта немає навіть у проекті, що має бути оприлюднений на офіційному сайті МОЗ України для громадського обговорення.

Крім того, на думку учасників конференції, на сьогодні в Україні відсутня необхідна для розвитку трансплантації матеріально-технічна база, лікарі матеріально не заінтересовані брати участь у процесі трансплантації органів (для здійснення однієї трансплантації необхідна чітко скоординована робота команди з 40–50 фахівців різного напрямку, про що свідчить закордонний досвід), лікарі не захищені від безпідставного кримінального переслідування.

Українське суспільство все ще сприймає трансплантацію органів не як порятунок людей, а як намагання заробити злочинним шляхом.

Український медіа-простір все ще несе переважно негативну інформацію з цього приводу, що може привести до зростання соціального напруження та негативного ставлення до лікарської спільноти.

Крім того, на думку деяких учасників конференції, презумпція незгоди не дасть вирішення проблеми у загальнонаціональному форматі у зв’язку з відсутністю коштів на широкомасштабну інформаційну кампанію, а введення в дію цього закону з 1 січня 2019 р. унеможливить легальне проведення трансплантації взагалі.

Також існує певний нормативний дисонанс між українським та європейським законодавством, вітчизняне законодавство занадто криміналізує процес.

Про масштаб конференції

Слід зазначити, що конференція, модератором якої виступив Іван Сорока, президент Українського медичного клубу, відповідальний секретар Світової федерації українських лікарських товариств, голова медико-фармацевтичного комітету Громадської ради МОЗ України, зібрала дуже поважних спікерів, таких як:

  • Ольга Богомолець, голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.
  • Юрій Андреєв, голова ГО «Національний рух «За трансплантацію».
  • Ігор Писаренко, лікар-анастезіолог, трансплант-координатор.
  • Борис Тодуров, кардіохірург, директор Інституту серця МОЗ України, член-кореспондент Національної академії медичних наук (НАМН) України, професор.
  • Олександр Ткаченко, головний лікар Київської міської лікарні швидкої медичної допомоги, хірург.
  • Віктор Яцик, заступник головного лікаря Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України.
  • Олексій Ілляшенко, представник України в Комітеті експертів Ради Європи проти торгівлі органами, тканинами та клітинами людини 2012–2014, кандидат юридичних наук.
  • Олена Бабич, адвокат з медичного права, засновник Юридичного бюро, член асоціації адвокатів України.
  • Андрій Гетьман, журналіст-міжнародник.

Далі буде…

Під час заходу його учасниками представлено реальний стан речей у царині трансплантології, проаналізовано міжнародний досвід та висунуто конкретні пропозиції щодо вирішення ситуації з розвитком трансплантації в Україні.

І про все це можна в подробицях прочитати у наступній публікації.

 Олександр Устінов,

фото автора