Олексій Павлович Вікторов (03.05.1945–28.04.2011)

28 квітня відійшов у вічність доктор медичних наук, професор, відомий в Украї­ні та за її межами вчений, організатор охорони здоров’я, щира та доброзичлива людина — Олексій Павлович Вікторов. Він зробив неоцінений внесок у розбудову в нашій державі клінічної фармакології як навчальної та наукової галузі медичних знань, а також був одним із засновників Державного фармакологічного центру МОЗ України та фундатором системи контролю за безпекою ліків при їх медичному застосуванні.

Народився Олексій Павлович напередодні Дня Перемоги (03.05.1945 р.) у Києві. Виховувала його мати — Марія Павлівна Вікторова, яка всю війну працювала начальником медичної служби окремого залізничного батальйону. У 1969 р. Олексій Павлович став випускником педіатричного факультету Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця, а після закінчення аспірантури (у 1972 р.) при кафедрі фармакології працював доцентом цієї кафедри.

У 1982 р. молодий науковець та викладач за завданням ректора фактично з нуля започаткував викладання курсу клінічної фармакології для студентів інституту. Новаторські та організаційні здібності Олексія Павловича стали підґрунтям його продуктивної роботи спочатку заступником, а потім деканом по роботі із зарубіжними студентами. У 1992 р. міністр охорони здоров’я України запросив талановитого керівника на посаду заступника начальника Головного управління навчальних закладів, кадрів і науки МОЗ України (відділ науки).

Запровадивши низку корисних для дослідників інновацій, Олексій Павлович долучився до створення Фармакологічного комітету МОЗ України, обійнявши посаду його заступника (1992–1995). У новоствореній науково-експертній організації досвідченому клінічному фармакологу було доручено очолити Центр побічної дії ліків (1999–2008). Завдяки знанням, досвіду, енергійності та послідовності Олексія Павловича Вікторова за невеликий проміжок часу в країні було створено сучасну систему фармаконагляду, яка отримала визнання ВООЗ. Професора знали й поважали колеги та учні з Росії, Узбекистану, Казахстану, Киргизстану, Білорусі, Арменії, Азербайджану, Грузії. Консультантом Управління післяреєстраційного нагляду ДП «Фармакологічний центр» МОЗ України він залишався з 2009 р. до останнього часу.

Із студентських років Олексій Павлович відчував себе, насамперед, вченим, дослідником. Це покликання він реалізовував, зокрема, працюючи завідуючим відділом клінічної фармакології з лабораторією функціональної діагностики Національного наукового центру «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» НАМН України, очоливши такий напрямок як вивчення небажаних побічних реакцій серцево-судинних та нестероїдних протизапальних лікарських засобів при їх медичному застосуванні в Україні (з 1995 р.).

Олексій Павлович Вікторов брав активну участь у науково-громадському житті медичної спільноти України як активний член цілого ряду вчених та спеціалізованих рад (зокрема, член проблемної комісії МОЗ та НАМН Украї­ни «Фармакологія», Центрального формулярного комітету МОЗ України), медичних асоціацій та товариств, редколегій багатьох українських медичних журналів (у тому числі Українського медичного часопису), був головним редактором журналу «Раціональна фармакотерапія», створеного за його участю.

Для багатьох майбутніх лікарів та вчених Олексій Павлович був дбайливим наставником та науковим керівником. Так, під його керівництвом виконано 6 кандидатських та 2 докторські дисертації. Він є автором понад 700 наукових праць, у тому числі більше 30 монографій, настанов, довідників, підручників для медичних та фармацевтичних ВНЗ, керівництв для лікарів, фармацевтів, студентів. За його участю отримано 5 патентів та 11 авторських свідоцтв.

За сумісництвом Олексій Павлович Вікторов працював професором кафедри клінічної фармакології та гомеопатії Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини (1997–2004), професором кафедри фармакології та фармакотерапії медично-інженерного факультету Соломонового університету (1998–2005).

Колективу видавництва «МОРІОН» професор Олексій Павлович Вікторов запам’ятався відкритою, принциповою та доброзичливою людиною, професіоналом з великої літери. Він був дуже цікавим співрозмовником, делікатною та чуйною людиною. Професор щиро переймався проблемами розвитку покоління молодих вчених, переходу вітчизняної фармації на сучасні міжнародні стандарти роботи. Передчасна смерть Олексія Павловича — це тяжка втрата як для наукового співтовариства, так і для фармацевтів та клініцистів-практиків, для всіх, хто небайдужий до вітчизняної фармації та фармакології. Ні з чим не порівняти втрати, яку понесли рідні та близькі покійного — дружина, донька, син, онуки… Висловлюємо щире співчуття їм.