Почути один одного: як налагодити ефективну комунікацію між лікарем і пацієнтом

11 липня 2017
1861
Резюме

5 липня 2017 р. у столичному готелі «Братислава» відбувся «Перший семінар з комунікації між медичним персоналом та батьками. Досвід Іспанії», організатором якого виступила Українська асоціація батьків передчасно народжених дітей «Ранні пташки». До участі у заході були запрошені представники Міністерства охорони здоров’я України, медичних асоціацій, вчених і професійних спільнот, громадських організацій, зарубіжні та вітчизняні психологи, юристи, лікарі, а також батьки дітей.

Відкриваючи семінар, який складався зі спільної сесії, а потім — окремих сесій для батьків та медичних працівників, заступник директора з перинатології ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології Національної академії медичних наук України», президент Асоціації неонатологів України, доктор медичних наук, професор Тетяна Знаменська зауважила, що боротьба за життя дітей має бути лише початком наступної, не менш важливої боротьби за якість цього життя. Дуже важливим моментом є запобігання подальшому розвитку інвалідизації, тому що, незважаючи на усі зусилля, в Україні, за словами доповідача, нині зареєстровано більше ніж 150 тис. людей з інвалідністю, чверть з яких — діти, які пройшли крізь етапи інтенсивної терапії та реанімації.

Виходячи з цього, на переконання спікера, одним із головних завдань є об’єднання зусиль як лікарів, так і батьків маленьких пацієнтів задля того, щоб ці діти в нашій країні були захищені та здорові. Саме тому дуже важливими в цьому напрямку є підтримка і взаємодія з різними громадськими та пацієнтськими організаціями, а цей захід має стати початком тих взаємовідносин, які будуть направлені на спільні цілі — здоров’я наших дітей.

На підтримку піднятої теми до слова приєднався голова представництва «AbbVie» в Україні Віталій Гордієнко. За його словами, дуже важливо, щоб віт­чизняні лікарі мали усі необхідні можливості для надання відповідної допомоги населенню, а нині впроваджуваний так званий пацієнтоорієнтований підхід є, можливо, єдиною запорукою успіху у вирішенні подібних питань. Однак, розуміючи певну специфіку, особливо проблематичним такий підхід є в умовах надання неонатологічної допомоги, адже «голосом пацієнта в такому випадку говорять його батьки».

І найважливіше, щоб цей голос був почутий, а це можливо лише за умови встановлення міцного взаємозв’язку між батьками хворих дітей і медичним персоналом, адже від такого вкрай необхідного симбіозу насамперед залежить кінцевий результат лікування дитини. Саме тому такі ініціативи є, беззаперечно, важливими і мають бути всебічно підтримані.

Наступним етапом урочистого відкриття семінару став привітальний виступ від співорганізаторів заходу, Громадської ініціативи «Бути поруч» — руху за відкриті реанімації по всій Україні, в особі співініціатора руху, директора проектів агенції «Be-it Health & Social Impact» Анни Карашівської. Наразі в Україні, за словами спікера, понад 400 лікувальних закладів мають звання «Лікарня, доброзичлива до дитини». Проте риторичним стало питання доповідача про реальну кількість закладів, які є дійсно дружніми до дітей і виконують вимоги, покладені в основу цих принципів. Тому, на переконання А. Карашівської, головним завданням активних і небайдужих батьків є допомога у налагодженні комунікації між батьками та лікарями.

Треба відзначити, що такий статус присвоюється закладам охорони здоров’я України, які надають допомогу матерям та дітям відповідно до вимог Розширеної ініціативи ВООЗ/ЮНІСЕФ «Лікарня, доброзичлива до дитини». В основу Ініціативи покладено нижченаведені Принципи підтримки грудного вигодовування, які, до речі, свого часу були затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2011 р. № 715 «Про подальше впровадження Розширеної ініціативи «Лікарня, доброзичлива до дитини» в Україні»:

1. Наявність плану дій (політики) щодо підтримки грудного вигодовування (далі — Політика) і регулярне доведення його положень до відома усіх медичних працівників закладу, вагітних, матерів та членів їх родини.

2. Систематичне навчання медичного персоналу щодо впровадження Політики (плану дій) підтримки грудного вигодовування.

3. Впровадження в практику сучасних методів підготовки сім’ї до народження дитини. Інформування та навчання вагітних, матерів та членів їх родин щодо переваг та методів грудного вигодовування.

4. Допомога матерям успішно розпочати раннє грудне вигодовування.

5. Навчання вагітних, матерів та членів їх родини, як годувати грудьми та як зберегти лактацію в складних ситуаціях, в тому числі, якщо вони тимчасово відокремлені від своїх дітей.

6. Підтримка виключно грудного вигодовування до шестимісячного віку дитини, за винятком випадків, зумовлених медичними та соціальними показаннями, і продовження грудного вигодовування до 1 року і більше зі своєчасним введенням пригодовування.

7. Забезпечення цілодобового спільного перебування матерів з дітьми та участі матері (членів родини) у здійсненні догляду за дитиною.

8. Заохочення матерів до грудного вигодовування за вимогою дитини за відсутності медичних протипоказань.

9. Відмова від використання у дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні, сосок, пустушок чи інших засобів, які імітують материнські груди.

10. Створення груп підтримки грудного вигодовування і направлення до них матерів.

11. Дотримання Міжнародного зведення правил збуту замінників грудного молока.

12. Практика партнерських пологів (підготовка партнерів і допомога жінці під час пологів, вибір вільної позиції в пологах). Вільне відвідування породіллі (матері) і дитини у відділенні спільного перебування.

12344

Наступною до слова була запрошена голова Української асоціації батьків передчасно народжених дітей «Ранні пташки» Олександра Балясна. Спікер зазначила, що основним завданням організації є налагодження комунікації між державними структурами, лікарями, батьками та фармацевтичними компаніями. Саме у форматі такого спільного діалогу представники асоціації намагаються донести думку батьків до учасників даного процесу, саме для цього також організовано і цей захід, у рамках якого є можливість обговорити актуальні теми та прийняти певні спільні рішення.

Говорячи про комунікаційні інструменти, доповідач акцентувала увагу аудиторії на тому, що, чекаючи на глобальні зміни в рамках медичної реформи, нині суспільство може робити і маленькі кроки, зокрема, відкриваючи батькам двері до лікарів і реанімаційних відділень. Наразі, за словами О. Балясної, з’явилися волонтери у Львові, Івано-Франківську та Чернівцях, які локально організовують аналогічні зустрічі пацієнтської спільноти з медичними працівниками. Тож, дякуючи небайдужим людям, які беруть участь в організації подібних заходів, і лікарям, які активно підтримують такі ініціативи, доповідач закликала також й інші міста долучатися до програми, спільними зусиллями змінюючи ситуацію в нашій державі на краще.

Далі мала змогу привітати присутніх і виступити з доповіддю «Комунікація між медиками і батьками. Досвід раннього втручання та катамнестичного спостереження від 0 до 2 років» психолог, автор шкали оцінювання Леонхардт для дітей з вадами зору та координатор програм з раннього втручання в Іспанії, Індії, Латинській Америці та інших країнах світу пані Мерсе Леонхардт (Mercè Leonhardt Gallego).

Ділячись досвідом закордонних колег, ще під час прес-брифінгу, який було проведено організаторами та доповідачами із засобами масової інформації перед семінаром, спікер зазначила, що свого часу в Іспанії була схожа з Україною ситуація, коли батькам заборонялося відвідувати своїх дітей в умовах реанімаційних відділень, проте з плином часу такий підхід було змінено і спочатку впроваджено графік відвідувань, а близько 10 років назад — можливість цілодобового перебування матері з дитиною в умовах відділень інтенсивної терапії.

З того часу відмічено, що контакт з батьками покращує загальний стан дитини, сприяє інтенсивнішому збільшенню маси тіла немовляти, у матерів — стимулює процес лактації. Окрім того, такий підхід є й економічно більш ефективним, адже перебування матері з дитиною, яке має на увазі також відповідно і догляд за немовлям, значно зменшує навантаження на медичний персонал.

Більш того, результати певних міжнародних досліджень, за словами М. Леонхардт, тільки підтверджують той позитивний вплив сумісного перебування батьків разом із хворими дітьми в умовах відділень інтенсивної терапії, який багато років, з початку глобального впровадження такої стратегії, відмічають практикуючі лікарі в усьому світі.

Наступним етапом семінару став виступ бізнес-тренера, консультанта з управління персоналом, засновниці професійної спільноти «BUSINESS & PEOPLE» Вікторії Березіної на тему «Ефективні механізми налагодження спілкування між лікарем та пацієнтом і побудова командної роботи». Розпочинаючи доповідь, спікер зазначила, що від життя ми отримуємо не те, на що заслуговуємо, а те, про що зможемо домовитися, тому що саме від того, наскільки якісно взагалі ми можемо домовлятися, і залежить якість нашого життя, причому це стосується не тільки робочих стосунків, а і взаємодії пацієнтів з медичними працівниками.

Отже, наполягаючи на важливості саме ефективної командної взаємодії в усіх сферах життєдіяльності людини, без чого досягнення спільного результату стає практично неможливим, доповідач відзначила, що цей процес має декілька ключових складових, серед яких, безумовно, особливе місце займають спільна мета, віра в перемогу та взагалі довіра. Не винятком із цих принципів є і медичний напрямок, адже, маючи спільну мету — здоров’я пацієнта, командний підхід виправдовує себе в абсолютній більшості випадків. Саме тому запорукою успіху і не менш впливовим фактором в контексті обговорюваної теми є ефективна комунікація між медичними працівниками, пацієнтами та батьками хворих дітей.

До того ж, за словами оратора, перш за все пацієнт оцінює лікаря, визначаючи його здібності, а також ступінь можливої довіри, при цьому первинним критерієм виступає виключно комунікативна якість медичного працівника. Отже, виходячи з вищеза­значеного, В. Березіна окреслила 5 кроків комунікації з позиції лікаря:

  • відкриття (встановлення контакту). При цьому ключовим фактором, звісно окрім привітання, є встановлення саме візуального контакту. Це дуже важливий, але короткий етап, до того ж перше враження, на думку спікера, формується протягом перших 30 с;
  • збір інформації;
  • передача інформації. Рекомендації;
  • робота із супротивом та запереченнями пацієнта (за наяв­ності);
  • прощання.

Нагадуючи присутнім про те, що найбільша частина загальної інформації надходить через зоровий аналізатор, доповідач окремо звернула увагу на важливість вербальних та невербальних знаків і постійної підтримки візуального контакту з дитиною та батьками.

Налагодження партнерських відносин між медичними працівниками та пацієнтами, а також батьками хворих дітей може покращуватися за допомогою застосування спеціальних технік, однією з яких є активне слухання, адже термін комунікація має на увазі не стільки вміння говорити, скільки саме слухати співрозмовника. У цьому аспекті можна використовувати повторювання слів (принцип відлуння), задавати суміжні питання, проявляти співчуття та емоції, наприклад виражене здивування, тощо.

Важливим моментом комунікації лікаря з пацієнтом є надання останньому якомога більшої кількості інформації, адже, за словами спікера, дуже часто пацієнти та їхні родичі, не володіючи достатніми знаннями, починають домислювати ситуацію, причому найчастіше в негативному напрямку, або шукати інформацію в інших, зазвичай некомпетентних джерелах. Слід зазначити, що насправді інформація для пацієнтів не завжди є позитивною, тому з цього приводу В. Березіна рекомендує використовувати повідомлення поганих новин за формулою «2+1», в якій кількість позитивних новин перевищує негативні.

Інколи виникає пацієнтський супротив, при якому, на думку доповідача, доречно використовувати так зване правило амортизатора, тому що дуже важливою в такому разі є саме реакція лікаря на такий супротив або заперечення пацієнта. У цьому аспекті першим кроком є прийняття. Саме невербальне прийняття супротиву, яке зовсім не означає згоду з ним, може виражатися, наприклад, простим киванням головою. Наступним етапом є приєднання. Знову ж таки, це не означає, що лікар погоджується з пацієнтом або визнає його правоту, це — лише демонстрація відсутності суперечки і прояв розуміння того, що каже або відчуває пацієнт. І останнім моментом є переконання, причому обов’язково із вказівкою на реальну вигоду безпосередньо для пацієнта, а не на власні незручності, які виникли в рамках цієї ситуації.

Загальний формат проведеного семінару передбачав активну взаємодію доповідачів із присутніми за допомогою діалогу, питань і дискусій. Отже, продовжуючи тему комунікації, з аудиторії пролунало питання стосовно того, як прощатися із пацієнтом, щоб все ж таки побачитись знову. У відповідь В. Березіна зазначила, що з цього приводу також існують певні методики, але одним із найважливіших моментів є закінчення розмови з пацієнтом виключно на позитивній ноті, яка вселяє надію і залишає відповідне враження про лікаря.

Окрім психологічних, також існують інші, не менш важливі аспекти комунікації, тому наступним доповідачем став заслужений юрист України, голова Адвокатського об’єднання «Національна адвокатська компанія» Юрій Кризський, висвітливши тему «Юридичні аспекти комунікації. Права медичного персоналу та батьків». Нагадуючи присутнім, що кожна людина з моменту народження має права та обов’язки, спікер зауважив, що, однак, при зверненні до лікарні пацієнт має один статус, а лікар — інший. В аспекті обговорюваної теми окремо доповідач акцентував увагу присутніх на тому, що до 14-річного віку усі дії стосовно дитини визначаються саме її батьками або офіційними опікунами, при цьому повноцінну правосуб’єктність людина отримує при досягненні нею 18 років.

Одним із законних прав людини є вільний вибір лікаря. Проте при першому зверненні зазвичай пацієнт не володіє інформацією ані про статус, ані про кваліфікацію лікаря, саме тому, як вже було анонсовано попередніми доповідачами, останньому вкрай важливо налагодити взаємозв’язок із пацієнтом і донести до його розуміння концепцію вагомості встановлення довіри, що додатково сприятиме належному виконанню лікарем його професійних обов’язків. За словами спікера, зона конфлікту між пацієнтами та лікарями виникає саме там, де вони не розуміють один одного, тому перш за все доцільним є уникнення всіляких непорозумінь з обох боків і взагалі запобігання конфліктним ситуаціям, адже, як і в інших сферах діяльності, так і в медичному середовищі, саме профілактика є запорукою уникнення подальшого ускладнення ситуації.

Причини розвитку конфліктів між пацієнтами та лікарями можуть бути найрізноманітнішими. Незадовго до цього семінару в нашій державі відзначали річницю головного документа — Конституції України. І саме вона, за словами Ю. Кризського, регламентує конфіденційність персональних даних людини. У цій площині лікарі з різних причин часом допускають певні помилки, надаючи неперевіреним, нібито близьким людям інформацію про пацієнта, яка може бути конфіденційною або містити в собі лікарську таємницю.

Як то кажуть, жодна добра справа не залишається безкарною, і, звісно, в екстрених ситуаціях, коли подекуди час іде на секунди, лікарі вимушені діяти блискавично, не маючи часу на перевірку спорідненості осіб, які представляються близькими постраждалих. Проте спікер наполегливо рекомендує впевнюватися у статусі таких людей, при цьому медичний працівник має повне право вимагати документи, які посвідчують особу.

У медичному середовищі інколи виникають доволі непрості ситуації, коли саме від дій родичів пацієнта залежить життя останнього. Однією з них є отримання згоди на проведення оперативного втручання, гемотрансфузії тощо. Зазвичай це не викликає ніяких проблем, проте інколи таку згоду неможливо отримати, наприклад, через релігійні переконання пацієнта або його близьких. Виникає питання, як діяти лікарям? За законом, вимогами, переконаннями? Або все ж таки рятувати життя людини? Саме такі питання пролунали з аудиторії до представника юридичної сфери.

З цього приводу Ю. Кризський звертає увагу на те, що насправді в законодавстві існує нормативне обґрунтування права лікаря діяти виключно в інтересах пацієнта. У такому разі лікар знаходиться у службовому статусі, а людина, якій необхідне медичне втручання, — в статусі пацієнта, тому по суті, саме лікар несе відповідальність за його життя і надання відповідної допомоги, при цьому переконання родичів або батьків дитини мають другорядне значення.

Іншим, не менш актуальним питанням стала реакція медичних працівників на затяте бажання родичів пацієнта проводити відео­зйомку в умовах відділень лікувальних закладів, фіксуючи усі, навіть реанімаційні маніпуляції медичних працівників, і можливість заборони таких дій. У відповідь спікер зазначив, що юридично родичі мають право проводити відеозйомку, а медичний працівник не може це заборонити. З іншого боку, за словами доповідача, родичі перш за все мають усвідомлювати, що у відділеннях інтенсивної терапії відбувається не яскраве шоу, а триває напружена, навіть екстремальна робота з урятування життя людини, і в такій ситуації заважати медичному персоналу виконувати свої професійні обов’язки не є доцільним, а відволікання лікаря — недозволена розкіш, адже навіть короткий час, особливо в умовах реанімаційних відділень, іноді коштує життя пацієнта.

Окрім відеозйомки, подекуди трапляються ситуації неанонсованого аудіозапису пацієнтом розмови з лікарем, і саме з порушенням прав останнього та правомірністю таких дії було пов’язане наступне питання. За словами Ю. Кризського, це, безумовно, є порушенням прав медичного працівника, навіть більше — при використанні таких записів під час судового розгляду вони сприймаються судом тільки як інформація, а не доказ, тому що для легітимного отримання доказів має бути дотримана спеціальна процедура як з боку правоохоронних органів, так і з боку пацієнта.

У рамках обговорення теми «Відділення відкриті для батьків, досвід роботи» наступним слово взяв кандидат медичних наук, завідувач відділення інтенсивної терапії новонароджених Житомирського обласного перинатального центру Сергій Лапоног. На початку доповіді спікер зауважив, що згідно з результатами одного із досліджень гендерні відмінності також відіграють доволі важливу роль в аспекті комунікації, а інтерв’юйовані в рамках цього дослідження діти в абсолютній більшості випадків віддали перевагу саме лікарям чоловічої статі.

На глибоке переконання доповідача, дуже важливим, окрім присутності матері, є і долучення батька дитини до процесу виходжування новонародженого. Більше того, спікер окремо наголосив на ще одній істотній стороні, яка може бути залучена до процесу допомоги маленьким дітям в умовах відділень інтенсивної терапії, — старших братах та сестрах.

Окремою темою доповіді став нестандартний підхід, який полягає в застосуванні музикотерапії як допомоги дітям в умовах відділення інтенсивної терапії. С. Лапоног визначає, що в цьому ракурсі є два різні очікувані ефекти: довго- та короткостроковий. За його словами, позитивний короткостроковий ефект полягає у знеболенні, врегулюванні частоти серцебиття та дихання, певних рефлекторних моментах тощо. До того ж такі ефекти можуть відрізнятися за вираженістю і видом загалом залежно від обраного музичного напрямку, а найбільший вплив на дитину має саме спів колискових її батьками.

Концептуально новий погляд було запропоновано спікером на фоні відвідування відділень інтенсивної терапії новонароджених у деяких закладах охорони здоров’я Сполучених Штатів Америки в рамках програми «Відкритий світ». На переконання доповідача, головна суть цього полягає у тотальній трансформації відділень із максимальним віддаленням їх зовнішнього вигляду від лікарняного і наближенням до більш зручних побутових умов, що насамперед ефективно сприяє комфортнішій адаптації як дитини, так і її батьків до нового оточення і тим самим запобігає розвитку страху лікарні. За словами С. Лапонога, наразі взагалі глобально впроваджується новий погляд, навіть новий стандарт, спрямований на реалізацію ідеології «сім’я у відділенні».

Абсолютно новим напрямком у концепції догляду за хворими дітьми є спеціальне навчання тварин, зокрема собак, задля контакту з такими пацієнтами. Наразі цей ефект не має точного наукового пояснення, проте відмічається той позитивний вплив, який виявляється в результаті впровадження методики. Взагалі, все це — нова ідеологія, новий погляд, який демонструє позитивні результати в разі комплексного підходу, і до цього, на сподівання С. Лапонога, врешті-решт прийде і наше суспільство, і наша система охорони здоров’я.

Відповідаючи на питання стосовно тих перших кроків, які вже зараз можна зробити в окресленому напрямку, спікер зауважив, що наразі є певні перешкоди, які заважають прийняттю запропонованої концепції. Наводячи у приклад Клівлендську клініку (Сполучені Штати Америки), яка входить до трійки найкращих закладів охорони здоров’я світу, доповідач зазначив, що до її лав ніколи не приймаються медичні працівники, які курять, адже, згідно з певними поглядами, образ лікаря взагалі не може асоціюватися з людиною, яка не дотримується принципів здорового життя. Тобто навіть у такому розрізі створення правильної атмосфери має неабиякий вплив на ефективність процесу лікування і одужання пацієнта.

2245

Підхоплюючи тему відкритих відділень, але вже у ракурсі психологічних аспектів деяких проблематичних питань, наступною до слова була запрошена кандидат медичних наук, доцент кафедри загальної і медичної психології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, психолог ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України», сімейний психотерапевт, психоаналітик Анастасія Сидоренко. Тема доповіді: «Посттравматичний стресовий розлад у батьків дітей з вродженими вадами серця».

Спікер зазначає, що наразі у відділенні центру практикується максимальне залучення батьків до виходжування дітей з вродженими вадами серця після проведених оперативних втручань. Але, акцентуючи свою доповідь на переживаннях саме батьків дитини, А. Сидоренко зазначає, що дуже важливим моментом є правильне налаштування близьких людей, адже багатьма дослідженнями доведено, що насправді дитина відчуває хвилювання та тривогу навіть під маскою зовнішнього спокою батьків, а це в свою чергу викликає відчуття небезпеки і каскад наступних певних реакцій у пацієнта.

Зазвичай більшість батьків дізнаються про певні вроджені вади своїх дітей ще на етапі вагітності, і саме з цього періоду починаються відповідні психологічні проблеми, а з огляду на це вкрай необхідним є якомога швидший початок роботи з такою категорією людей, не відтерміновуючи медичний нагляд в очікуванні подальшого розвитку подій. У цьому напрямку важливим моментом з боку батьків є не приховування емоцій, контейнуючи їх всередині себе непідйомним тягарем, а взаємодія зі спеціалізованими медичними працівниками задля суспільного подолання подібних проблем.

На продовження своєї доповіді, А. Сидоренко зазначила, що, на її глибоке переконання, така психологічна діяльність має проводитися в трьох ключових напрямках, при цьому не тільки з оцінкою стану дитини і намаганням допомогти їй максимально ефективно адаптуватися до навколишнього середовища, але також з роботою з батьками та, що досить важливо, медичним персоналом, адже інколи певний цинізм та грубість останніх є результатом не прагнення до образ або встановлення певної субординації, а формування з роками виснажливої праці спеціального захисного механізму, який певним чином допомагає продовжувати таку вкрай складну і відповідальну працю.

Наприкінці промови доповідач окремо акцентувала увагу присутніх на такому понятті, як анаклітична депресія, яка розвивається у немовлят до однорічного віку в разі відсутності комунікації з батьками і в подальшому може взагалі призвести до тяжких наслідків щодо стану здоров’я дитини. При цьому відмічається, що з тривалим перебуванням дитини наодинці її плач вщухає, знижується активність немовляти, дитина менше вимагає уваги, що інколи помилково може сприйматися як позитивні моменти, але з погляду психології є вкрай негативним проявом. За словами спікера, провідний вчений в галузі дитячої психології Рене Шпіц свого часу відзначав, що вже через півроку самотності зміни у психіці дитини стають незворотними.

Дуже важливе питання задав С. Лапоног щодо правильності подачі негативної інформації батькам стосовно стану здоров’я або взагалі смерті дитини. Перш за все, як відмітила А. Сидоренко, сам медичний працівник має бути готовим до повідомлення подібної звістки, і в жодному разі не можна змушувати його це робити. Окрім того, у більшості випадків лікарі знають про проблеми або навіть безперспективність пацієнта і заздалегідь попереджають родичів чи близьких, тим самим морально їх готуючи до вірогідності розвитку негативних наслідків.

У деяких випадках, звертаючись по медичну допомогу, батьки дитини вже підсвідомо розуміють, чим закінчиться уся ситуація, проте в реальності вони не готові про це чути від лікаря, тому психолог наполегливо рекомендує ніколи не говорити прямо, доки життя дитини ще не обірвалося, адже людину у будь-якому віці неможливо підготувати до смерті, тому що це — найбільший існуючий страх і одночасно найбільший стимул до життя, який тільки можна уявити. До того ж не слід забувати, що дива трапляються, і маленький пацієнт все ж таки витримує усі ті навантаження, які випали на його долю, і, можливо, це стає реальним завдяки саме тій шаленій вірі батьків у власних дітей.

Наступним етапом семінару став виступ кандидата медичних наук, головного лікаря медичного центру «Особливі» Юлії Гончарової на тему: «Ефективні інструменти комунікації у системі катамнестичного спостереження передчасно народжених дітей». Із самого початку промови спікер наголосила на важливості комунікації не тільки між батьками та лікарями, а і всередині медичного середо­вища, адже неможливо зробити усю цю систему успішною без ефективних комунікативних інструментів між самими медиками на різних етапах виходжування передчасно народжених дітей.

Доповідач виділила дві головні системи в цьому напрямку: внутрішні міждисциплінарні комунікації, які складаються між різними спеціалістами та відділеннями в межах одного закладу охорони здоров’я, а також зовнішні міжетапні комунікації, які виникають, коли дітей неможливо виходжувати в межах одного лікувального закладу. За словами Ю. Гончарової, ескалаційна передача медичної інформації — це головна базисна умова безпеки пацієнта, адже цей процес забезпечує високу інформованість як медичних працівників, так і самих батьків, і найголовніше в такому разі, щоб така інформація була зрозумілою, повною та достовірною.

Отже, спікер наголосила на тому, що наразі наявними інструментами для такого роду комунікації є офіційна медична документація у вигляді виписного епікризу, а також вербальна передача інформації, яка дуже широко використовується, зокрема в неонатології. Проте офіційно встановлена форма виписного епікризу не є динамічною і не відображає необхідну повноту важливої інформації, а це в свою чергу не дозволяє лікарям, які не брали участі у виходжуванні дітей, на наступних етапах отримати цілісну індивідуальну картину розвитку дитини, кожна особливість якої може значно вплинути на схеми супроводу пацієнта у майбутньому, а також на прогнозування ризиків лікарями так званої катамнестичної ланки.

Внаслідок вищезазначеного може статися зміна лікувальної тактики, що зі свого боку може призвести до поліпрагмазії, підвищення вартості лікування та стурбованості батьків і як наслідок — зниження довіри у форматі пацієнт-лікар. А як кінцевий результат — це зниження ефективності надання медичної допомоги.

Виходячи з цього, доповідач запропонувала провести уніфікацію передачі інформації, роботу над підвищенням її функціональності, а також над оптимізацією самого процесу надання медичної допомоги. У цьому ракурсі можливими є створення стандартизованого письмового і електронного комунікаційного протоколу або розробка та затвердження спеціальної форми виписного епікризу в системі катамнестичного спостереження, а також національний паспорт передчасно народженої дитини, який би завжди знаходився при ній і поетапно заповнювався міждисциплінарною командою лікарів різних лікувальних закладів. Щодо функціональності інформації, важливим є динамічне та повне її відображення задля розуміння іншими лікарями динаміки та специфіки процесу виходжування кожної окремої дитини.

Завершальним кроком проведеного семінару стала доповідь дитячого невролога, педіатра, бобат-терапевта Харківського спеціалізованого будинку дитини № 1 Ірини Гордієнко, яка розгорнула свою промову питанням створення індивідуальної програми для кожної дитини на основі міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я дітей та підлітків Всесвітньої організації охорони здоров’я, яка надає можливість точно описати стан здоров’я на різних вікових етапах. Коди цієї класифікації являють собою функції та структури організму, характеристики активності та участі, а також фактори навколишнього середовища, які мають вплив на здоров’я та життєдіяльність дітей та підлітків.

Отже, взагалі зазначена класифікація забезпечує універсальну мову для опису здоров’я та функціонування, а також їх порушень у різні вікові періоди та допомагає клініцистам, педагогам, дослідникам, адміністраторам, політикам і батькам визначити потреби дітей і підлітків у сфері охорони здоров’я та освіти. Такий підхід, насамперед, допомагає лікарям отримати максимально повну інформацію про пацієнта, автоматично вирішуючи деякі питання, які пролунали протягом семінару.

Вкрай гострою проблемою сьогодення не тільки в нашій державі, а і в усьому світі є діти з вродженими вадами або затримкою розвитку, тому, зупиняючись на цьому, спікер зауважила, що такі особливі діти мають, відповідно, й особливих батьків. Проте, за словами І. Гордієнко, в нашій країні, на жаль, ще не та ментальність, яка насправді має бути на сьогоднішній день. Отже, така система побудування індивідуальної програми як з урахуванням потреб батьків, так і акцентом на ту особову активність і спроможність самої дитини допомагає їй реалізувати свій потенціал, а це надає можливість кожній особливій сім’ї жити більш повноцінним життям.

Олег Мартишин,
фото Сергія Бека