Фармацевтична складова медичної галузі: погляд Українського медичного клубу

24 березня 2015
1153
Резюме

4 березня 2015 р. у Києві у бутік-готелі «Воздвиженський» відбулося чергове засідання Українського медичного клубу (далі — Клуб), темами якого стали модернізація медичної галузі України та її фармацевтичної складової.

Іван Сорока

Відкриваючи засідання, Іван Сорока, президент Клубу, зазначив, що складна ситуація, в якій опи­нилася зараз країна, не може не віддзеркалюватися погіршенням у сфері охорони здоров’я. Проте не можна забувати, що здорова нація — це здорова економіка, впевнене майбутнє, робочі місця. Сучасна сфера охорони здоров’я з численними незакінченими спробами реформування й модернізації, які відбувалися протягом усього періоду незалежності України, нагадує місто з недобудованими будинками. Тому теперішню ситуацію, коли відсутні ресурси (притому, що існує 49 стаття Конституції України, яка начебто гарантує громадянам безоплатну медичну допомогу, тоді як відсутня реальна можливість її надання), коли держава не може забезпечити лікування малозабезпечених верств населення, які, за словами І. Сороки, становлять ⅔ від усіх громадян, не можна залишати на такому рівні.

І. Сорока наголосив, що модернізація галузі охорони здоров’я нерозривно пов’язана з фармацевтикою.

Віктор ПушкарьовСаме тому слово для доповіді було надане Віктору Пушкарьову, регіональному директору компанії «Оrion» в країнах СНД, президенту Асоціації представників міжнародних фармацевтичних виробників України (AIPM Ukraine), який представив короткий огляд ситуації у фармацевтичній галузі України, за матеріалами останніх професійних конференцій та даними, які підготувала AIPM Ukraine. Він зазначив, що сьогодні основна дискусія ведеться навколо споживання ліків та відповідності між споживанням і потребою в них. Криза, яка триває наразі в Україні, показала, що вітчизняний фармацевтичний ринок залежить значно більше від платоспроможного попиту населення, ніж від реальної медичної потреби, навіть на відміну від країн Східної Європи. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), в Україні на медичні потреби витрачають 7,6% валового внутрішнього продукту, що вище, ніж середній показник у країнах СНД, проте нижче, ніж у Європейському Союзі (ЄС). Також споживання медичних засобів нижче, ніж в Грузії та Молдові, які є економічно слабшими за Україну, але в них охорона здоров’я і фармацевтичне забезпечення є державним пріоритетом з консолідацією значно більших ресурсів. Ці фінансові показники екстраполюються у декілька індикаторів, наприклад в очікувану тривалість життя, яка у країнах ЄС сягає 80 років, а в Україні — приблизно на 5 років менше. За даними ВООЗ, середня тривалість перебування хворого у стаціонарі у країнах ЄС — 6 днів, в Україні — 10 днів. Те, що пацієнти надають перевагу перебуванню у стаціонарі, може бути пов’язано з відсутністю належного фармацевтичного забезпечення в амбулаторних умовах, тобто відсутністю системи реімбурсації.

Новий менеджмент системи охорони здоров’я України анонсував цілий пакет реформ, в які хочеться вірити. Крім масштабних реформ у сфері охорони здоров’я, суттєві зміни анонсовано й у фармацевтичній галузі; частина з них вже втілюється у життя. Необхідність таких змін назріла давно, адже фармацевтичний сектор після довгих років зростання перейшов до спаду. Останній пов’язаний зі зниженням імпорту продукції, зростанням цін, яке виникло через макроекономічні проблеми в країні, а також недоліками, які існували й раніше, такими як перевантаження процедури допуску продукції на ринок, та з асоційованими з цим затратами фармацевтичних компаній. І Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України, і структури, відповідальні за допуск продукції на ринок, за словами В. Пушкарьова, вже зробили конкретні кроки для полегшення цієї ситуації. Так, прийнято рішення щодо допуску деяких категорій продукції з країн із сильним регуляторним полем за спрощеною процедурою. Це важливо, як мінімум, з тих міркувань, що пацієнти не будуть чекати на необхідні їм лікарські засоби. Крім того, це здешевлює процедуру реєстрації. Йде розмова про те, щоб визнавати реєстрацію продукції з країн із сильним регуляторним полем, хоча є як прибічники, так і противники цього питання. Важливою також є реформа, яка стосується обігу препаратів після закінчення терміну їх реєстрації. Певні регуляторні зміни відбулися й у сфері державних закупівель, зокрема щодо референтного ціноутворення.

Проаналізувавши ситуацію на фармацевтичному ринку у 2014 р., доповідач повідомив, що за даними компанії «Proxima Research», у локальній валюті ринок продемонстрував зростання на 14%, але, якщо зробити поправку на девальвацію, то стає зрозумілим, що реально жодного зростання не було, а якщо зробити перерахунок у долари США, то падіння ринку становило 23% (13% — в кількості упаковок).

Цікаво, як реагував на все це споживач. У структурі витрат домогосподарств ліки становлять, як і раніше, 6%. Якщо порівнювати споживання медичних препаратів на одну особу та захворюваність в Україні з такими країнами, як Росія, країни Балтії та Польща, то можна побачити, що перший показник в Україні суттєво нижчий, хоча захворюваність приблизно така сама. Витрати на лікарські засоби в Україні на одну особу становлять 75 дол. США, в той час як у Польщі — 250 дол. США. Тобто при схожій структурі захворюваності відзначено потенціал для зростання ринку лікарських засобів в Україні, і якби споживання фінансувалося належним чином, ринок міг би бути майже в 4 рази більшим. Можливо, колись він таким буде, проте нині ми залишаємося за межами прийнятих в країнах ЄС соціальних норм.

Існує думка, що український ринок — це ринок з надзвичайно високим рівнем споживання ОТС (over-the-counter)-продуктів, тому навіть політики внесли у коаліційну угоду позицію щодо заборони реклами лікарських засобів. Усі хочуть щось регулювати замість того, щоб оптимізувати процес надання інформації пацієнту. Крім того, частка споживання ОТС-продукції є відносно високою ще й через те, що застосування рецептурних ліків є недофінансованим з боку держави.

Останнім часом фармацевтична індустрія все частіше стає об’єктом критики з приводу ціноутворення. За даними AIPM Ukraine, зростання у 2014 р. цін на ліки, які імпортуються за валюту, становило 88%. Проте, якщо врахувати реальну ставку девальвації та 7% ПДВ, зростання мало б досягти 122%. Друга категорія — імпорт за гривню — реальне зростання цін становило 58% проти тих самих 122% (115% девальвація + 7% ПДВ). Тобто ці компанії взяли на себе частину ризиків. Для вітчизняних виробників, у структурі ціно­утворення на препарати яких також закладено витрати на імпорт, підвищення цін досягло 37% проти 67%, яке було б логічними з урахуванням курсу гривні та ПДВ. Можна зробити висновок, що фармацевтична індустрія в період кризи адсорбувала 34% витрат при імпорті за валюту, 64% — при імпорті за гривню і 30% — локальної індустрії.

На завершення доповіді В. Пушкарьов зауважив, що система фінансування споживання медичних препаратів значним чином впливає на його структуру. В Україні сегменти з високою захворюваністю недофінансовані, що є великим потенціалом для зростання фармацевтичного ринку в майбутньому, якщо на ньому, крім пацієнтів, з’являться інші платники.

Володимир КурпітаГоспітальний сектор системи охорони здоров’я перевантажений за рахунок тривалості перебування в стаціонарі. Це пов’язано, перш за все, з нерозвиненою системою реімбурсації. Система амбулаторного споживання життєво важливих продуктів має певним чином фінансуватися. Також як один зі способів зниження цін можна розглядати легальну паралельну торгівлю. Передусім можна почати з госпітального сегменту, де лікар буде контролювати застосування препарату особисто.

Андрій ГукВолодимир Курпіта, член Стратегічної дорадчої групи з питань реформування системи охорони здоров’я,
зробив два уточнення стосовно витрат домогосподарств на медичні послуги в цілому, зазначивши, що дослідження, які проводив Всесвітній банк у 2012 р., продемонстрували, що 10% домогосподарств в Україні витрачають до 40% своїх доходів, а ще 15% — майже 25% на охорону здоров’я. За прогнозами Всесвітнього банку, у 2015–2016 рр. Україна буде іти вниз за соціально-економічним розвит­ком, і тільки у 2017 р. можна очікувати на стабілізацію.

Андрій Гук, член Стратегічної дорадчої групи з питань реформування системи охорони здо­ров’я, зазначив, що реформи в Україні запроваджують, як правило, в той час, коли немає ні грошей, ні одностайності. Але треба знаходити консенсус. Іде війна, необхідно мінімізувати можливі ризики і максимально врахувати позитивний і негативний досвід 28 країн Європи та пострадянського простору. Дуже важливим наразі є саме фармацевтичний сектор, адже клініцисти часто стикаються з дилемою: призначити пацієнту дорогі препарати з доведеною ефективністю чи дешеві, ефективність яких є сумнівною? 90% медикаментів купують самі пацієнти за власні кошти.

Доповідач зазначив, що дуже добре, що нарешті у стінах Клубу відбувається діалог між фармацевтами, управлінцями та лікарями з цього приводу, оскільки незалежно від політичних вподобань усі мають іти одним шляхом — шляхом поліпшення надання медичної та фармацевтичної допомоги українським пацієнтам.

Анатолій РедерІгор ШкробанецьАнатолій Редер, генеральний директор компанії «Інтерхім», зауважив, що наведені розрахунки були, на його думку, не зовсім корект­ними, адже імпортна складова у собівартості ліків вітчизняного виробництва становить близько 50%, крім того, необхідно враховувати інфляційні процеси і пов’язане з ними подорожчання енергоносіїв, праці тощо. На сьогодні, за словами А. Редера, у вітчизняних і закордонних фармацевтичних виробників однакові цілі, тому зміни в законодавстві, які дозволяють спростити допуск на ринок деяких препаратів, не на часі. Замість того, щоб шукати легкий шлях для окремих гравців ринку, необхідно спільними зусиллями покращити загальну ситуацію на ринку, зокрема щодо допуску на нього продукції. В Україні — відкритий ринок, і порівнювати його з ринками тих країн, в яких існує страхова медицина і на ринку діє єдиний страховий монополіст — страхова компанія, яка диктує умови усім його гравцям, неко­ректно.

Завершуючи виступ, А. Редер підкреслив, що порозуміння між учасниками фармацевтичного ринку та чиновниками на сьогодні немає. Зокрема, ніхто не хоче чути й розуміти позицію вітчизняних фармацевтичних виробників.

Ігор Шкробанець, директор ДП «Державний експертний центр МОЗ України» (далі — ДЕЦ), підкреслив, що не треба заміняти реформування медичної галузі певними діями в галузі охорони здоров’я. Він також наголосив, що у впливі на показники здоров’я населення фармацевтична складова не є домінантною. Проте вона була й буде мати перевагу в частині видатків на систему охорони здоров’я. На думку І. Шкробанця, ДЕЦ не має бути регулятором ринку, йому належить провадити експертну діяльність. Регуляція — це державна функція або визначена державою за рахунок інших механізмів (ринкових тощо). ДЕЦ надзвичайно потрібен державі, оскільки до його обов’язків входить не тільки реєстрація ліків, а й стандартизація надання медичної допомоги, затвердження протоколів лікування, державного формуляра лікарських засобів, фармаконагляд тощо.

Фармацевтична складова медичної галузі: погляд Українського медичного клубу

Олег МусійВолодимир ЗагороднійОлег Мусій, народний депутат України, зазначив, що фармацевтичний сектор галузі охорони здоров’я є єдиним ринковим сегментом, який діє за ринковими законами. В інших секторах охорони здоров’я, за його словами, ринкових відносин немає, і це є неприйнятним ні для лікарів, ні для пацієнтів. Ринкові стосунки мали б забезпечити вільну конкуренцію, демонополізацію, рівні прозорі правила гри з етичними елементами для всіх. Цих складових немає у фармацевтичному секторі через те, що сьогодні політика надто втручається у формування ринкових стосунків. Ідею про створення єдиного регулятора у фармацевтичній сфері О. Мусій вважає абсолютно неприйнятною, і це, на його думку, буде однозначною позицією всього Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Також доповідач підкреслив, що Україна не може відкрити повністю свій ринок для імпортних лікарських засобів, як це пропонує МОЗ України, тому що в країні існує власна потужна фармацевтична промисловість, яка забезпечує людей робочими місцями й економічно доступними медикаментами.

Володимир Загородній, президент Української федерації громадських організацій спри­яння охороні здоров’я громадянського суспільства, голова Української федерації роботодавців охорони здоров’я, зазначив, що попри все Україна має збудувати власну систему охорони здоров’я. Він висловив впевненість, що вона її обов’язково збудує, якщо не повторюватиме своїх і допущених іншими країнами помилок.

Олександр Устінов,
фото Сергія Бека