Токсикологічна допомога населенню України. Бути чи не бути?

24 листопада 2010 о 12:15
915

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я щорічно від гострих отруєнь помирають понад 250 тис. людей (4,3 на 100 тис. населення). Гострі отруєння входять у число десяти основних причин смерті.

В Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості постраждалих у надзвичайних ситуацій техногенного, природного та іншого характеру. При цьому до 30% надзвичайних ситуацій призводять до токсикологічного ураження. За даними Міністерства надзвичайних ситуацій України лише за 2009 р. у нашій державі зареєстровано 264 надзвичайні ситуації (38 з них пов’язані з отруєннями). Кількість постраждалих — 1511, серед них 557 — від гострих отруєнь. Загинули від гострих отруєнь 356 громадян (13 дітей).

Відомо, що понад 95% всіх захворювань у людини супроводжується розвитком інтоксикаційного синдрому, який значно впливає на перебіг патологічного процесу та його прогноз. У 5% пацієнтів, які з різних причин потребують інтенсивної терапії, виникає гостре ураження природних механізмів дез­інтоксикації, що веде до накопичення у кров’яному руслі токсичних речовин ендо- або екзогенного походження та зумовлює показання до тимчасового використання різних методів екстракорпоральної детоксикації — плазмаферез, гемофільтрація, гемодіафільтрація, гемо- та перитонеальний діаліз тощо. Лікування цих хворих має бути комплексним і потребує знань та участі спеціалістів з детоксикаційної терапії — клінічних токсикологів.

Саме тому вкрай важливе створення єдиної системи лікувально- діагностичного, наукового, інформаційного та навчально-методичного забезпечення токсикологічної галузі медицини на шляху удосконалення і розвитку моделі надання токсикологічної допомоги населенню України.

На сьогодні в Україні відсутня цілісна система надання токсикологічної допомоги населенню. У сучасних умовах детоксикаційна терапія проводиться в лікувально- профілактичних закладах різного профілю: у відділеннях терапії, педіатрії, анестезіології та інтенсивної терапії, дитячої анестезіології та інтенсивної терапії.

Відсутність єдиного методичного підходу щодо призначення та вибору методів консервативної та екстракорпоральної детоксикаційної терапії, відсутність спеціальних знань та освіти щодо токсикокінетики і токсикодинаміки екзо- та ендотоксинів зумовлює ріст розвитку ускладнень у пацієнтів, погіршує перебіг та прогноз захворювання в цілому, часто робить детоксикаційну терапію малоефективною.

Питання щодо подальшого розвитку й удосконалення організації токсикологічної допомоги постраждалим із гострими отруєннями і тяжким перебігом ендогенної інтоксикації надзвичайно гостре. Стратегічною основою для вирішення цього питання на сучасному етапі є:

  • створення умов для досягнення балансу між потребою країни в цьому виді медичної допомоги і кількістю медичних структур токсикологічного профілю з їх кадровим наповненням;
  • удосконалення системи освіти та методичної підготовки медичних працівників з питань клінічної токсикології;
  • поліпшення матеріально-технічного оснащення медичних підрозділів клінічної токсикології;
  • створення єдиної системи наукового, інформаційного та навчально-мето­дичного забезпечення токсикологічної галузі медицини.

Невідкладного вирішення потребує проблема лабораторної токсикологічної діагностики. Оскільки щорічно із загальної кількості госпіталізованих пацієнтів із гострим отруєнням у 10–15% випадків отруйна речовина залишається невідомою; у 70% — хімічна група і прийнята доза отрути з більшою чи меншою часткою вірогідності встановлюється лікарем на підставі анамнезу захворювання (якщо такий є зі слів супроводжуючих або самого постраждалого), клінічних проявів та ступеня їх вираженості.

Оперативність у вирішенні завдань клінічної токсикології передбачає відповідне оснащення токсикологічних лабораторій на базі лікувально-профілактичних закладів для проведення експрес-аналізів, з акцентом на розпізнавання токсичних речовин за допомогою технологій «сухої хімії».

Особливий розділ клінічної токсикології становлять отруєння та ендогенні інтоксикації у дітей. Це зумовлено анатомо-фізіологічними особливостями дитини та етіологічною структурою отруєнь, де перші позиції займають лікарські засоби, препарати побутової хімії, алкоголь та його сурогати, речовини нейро- та психотропної дії. Найчастішою причиною смертельних випадків при отруєннях у дітей є вплив рослинних речовин гепатонефротропної дії (отруйні гриби).

Зниження частоти гострих отруєнь, особливо серед дитячого населення, є пріоритетним завданням профілактичної та клінічної медицини, вирішення якого можливе лише за умов взаємодії лікарів-клініцистів, токсикологів, гігієністів, екологів, спеціалістів служби невідкладних станів і медицини катастроф, організаторів охорони здоров’я, громадських організацій.

Для розв’язання існуючих проблем Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України ставить такі основні завдання щодо удосконалення токсикологічної допомоги населенню:

  • Створення Українського центру клінічної токсикології, інтенсивної та еферентної терапії у м. Києві на базі Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя МОЗ України та Українського центру дитячої клінічної токсикології, інтенсивної та еферентної терапії у м. Києві на базі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України.
  • Створення міжрегіональних центрів клінічної токсикології, інтенсивної та еферентної терапії у містах Дніпропетровську, Львові, Луганську, Сімферополі, Донецьку, Сумах, Чернівцях на базі обласних (міських) багатопрофільних закладів МОЗ України.
  • Забезпечення доступності високоспеціалізованих медичних послуг.
  • Підвищення якості й розширення об’єму та спеціалізації медичних послуг населенню у наданні детоксикаційної терапії при лікуванні захворювань, що супроводжуються тяжким ендо- та екзогенним інтоксикаційним синдромом.
  • Запобігання інвалідності та зниження смертності у разі гострих отруєнь.
  • Впровадження сучасних лікувально- діагностичних технологій для лікування захворювань, що супроводжуються тяжким перебігом ендо- та екзогенних інтоксикацій, які на сьогодні відсутні в Україні.

На основі порівняльного аналізу можливих варіантів розв’язання проблеми найбільш ефективним було визнано затвердження проекту Концепції галузевої програми «Створення системи надання токсикологічної допомоги населенню Украї­ни на період до 2015 року» (далі — Програма), який нині знаходиться на громадському обговоренні.

Виконання Програми дасть змогу:

  • Забезпечити доступність сучасної високоспеціалізованої токсикологічної та екстреної медичної допомоги громадянам України.
  • Створити державну систему надання екстреної та високоспеціалізованої токсикологічної допомоги хворим з ендо- та екзогенними інтоксикаціями, яка відповідає європейським стандартам, знизити смертність пацієнтів із гострими і хронічними інтоксикаціями в середньому на 20% та рівень інвалідності — на 6–8%.
  • Усунути соціальне напруження в суспільстві та сформувати позитивну думку громадськості щодо охорони здоров’я громадян в Україні та ролі держави у забезпеченні права людей на охорону здоров’я.

Фінансування Програми здійснюватиметься у межах коштів державного бюджету МОЗ України, бюджету Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва і м. Севастополя та за рахунок інших джерел, передбачених законом.

Необхідний обсяг фінансування Програми визначатиметься щороку з урахуванням конкретних завдань та фінансових можливостей.

Анна Городецька
за матеріалами www.moz.gov.ua
© Mrallen/Dreamstime.com/Dreamstock.ru