ОСОБЛИВОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ІЗ ПСИХОЕМОЦІЙНИМИ РОЗЛАДАМИ В ДИНАМІЦІ СТРУСУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

ВСТУП

В сучасній класифікації черепно-мозкової травми (ЧМТ) (Коновалов А.Н. и соавт., 1998) струс головного мозку (СГМ) відносять до клінічної форми його легкого дифузного ураження. СГМ займає перше місце в структурі ЧМТ — становить 80% випадків ЧМТ. За даними численних досліджень у віддалений період (через 1,5–2 роки) після СГМ тільки у 30% хворих від­значено повну клінічну і соціальну адаптацію. У 70% хворих виявляють різнома­нітну за структурою і вираженістю посттравматичну патологію, яка у 58% супроводжується соціально-трудовими обмеженнями (аж до інвалідизації) (Деменко В.Д., 1998; Bazarian J.J. et al., 1999; Лихтерман Л.Б., Потапов А.А., 2000). При СГМ зміни, що зумовлюють порушення механізмів саморегуляції нервової тканини і функціональної активності нейронів, можуть поступово зникнути і настає повне одужання. Однак ці зміни можуть не зникнути, а тільки тимчасово компенсуватися, що помилково сприймається як одужання. Така компенсація поступово виснажується, й у хворого з’являються патологічні зміни, яких раніше не було (Агаева К.Ф., 2001). Травматична хвороба головного мозку набуває ремітивного або прогредієнтного перебігу. При цьому виникають реакції не тільки в мозку, а й у всьому організмі, які призводять до порушень гомео­стазу (Кравцов Ю.И., Селивестрова Г.А., 1999).

Багато хворих, що перенесли СГМ, через декілька років звертаються до Медико-соціальної експертної комісії у зв’язку з віддаленими наслідками. Одне з перших місць серед них займають психоемоційні розлади. Більшість хворих відзначають, що після перенесеного СГМ ніде не лікувалися і не обстежувалися. У багатьох із них віддалені наслідки СГМ призводять до обмеження трудової діяльності, а у деяких випадках і до інвалідизації (Могила В.В. та співавт., 2000).

У зв’язку з вищевикладеним проблема розроблення спеціальних реабілітаційних програм для лікування хворих із психоемоційними розладами в динаміці СГМ є дуже актуальною.

Мета роботи — оцінити ефективність розробленої нами схеми реабілітаційного лікування хворих після перенесеного СГМ, яка поряд з традиційними методами передбачає індивідуальне призначення психофармакологічних засобів уже в ранній період після ЧМТ.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Обстежено 120 хворих (48 жінок та 72 чоловіків віком від 18 до 45 років, які не зловживали спиртним і мали середню спеціальну та вищу освіту), що перенесли СГМ. Обстеження проводили 3 рази: через 7–10 днів після ЧМТ, через 2 міс та через 1 рік. Усім хворим виконували комплексне клінічне, лабораторне та інструментальне дослідження.

До комплексу нейропсихологічного обстеження включали такі методики:

– експрес-опитування на короткочасну пам’ять, увагу, мислення;

– дослідження рівня інтелекту за допомогою тесту Равена;

– тест СМОО — стандартизований метод обстеження особистості (Собчик Л.Н., 1997). Завдяки цій методиці можна здійснити кількісну оцінку вираженості психоемоційних та особистісних розладів;

– виявлення прихованої депресії за допомогою тестів Бека та Гамільтона. Депресивну симп­томатику досліджували і диференціювали за трьома рівнями тяжкості: легкий, середній та тяжкий;

– дослідження реактивної та особистісної тривожності за допомогою методики Спілбергера — Ханіна (Райгородский Д. Я., 1998);

– колірний тест Люшера (Собчик Л.Н., 1997) використовували для порівняння динаміки емоційного стану хворих, наявності або відсутності стресу на момент обстеження.

Залежно від характеру лікування та реабілітації пацієнтів було розподілено на 3 групи.

1-ша група — 40 пацієнтів, які одержували лише традиційне лікування в ранній період після СГМ (дегідратація, знеболювальні, судинні, заспокійливі, ноотропні та десенсибілізуючі препарати, у разі необхідності — лікарські засоби інших груп: протисудомні, серцеві, метаболічної дії). Хворим цієї групи не проводили спеціального реабілітаційного лікування у відновний та віддалений період після СГМ;

До 2-ї групи ми включили 40 хворих, які через 2 міс та через 1 рік після СГМ проходили курси реабілітаційного лікування, що передбачали застосування судинних та ноотропних препаратів, препаратів метаболічної дії, вітамінотерапію, у разі необхідності — протисудомних препаратів, фізіотерапевтичні методи (масаж комірцевої зони та волосистої ділянки голови, дарсонвалізація цих зон, гіпербарична оксигенація та інші).

До 3-ї групи включені хворі, у яких застосовували розроблену нами схему реабілітаційного лікування. До неї, окрім традиційних методів, ми включили застосування психофармакологічних препаратів (антидепресантів, транквілізаторів, снодійних, за­спокійливих), психотерапію, специфічні фізіотерапевтичні методи (електрофорез із оксибутиратом натрію, бромом за різними методиками), спрямовані на усунення тривожності та інших ознак психоемоційних розладів. Такі курси реабілітації проводили у ранній період, через 2 міс та через 1 рік після СГМ.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Рівень інтелекту у всіх 120 хворих перебував у межах середнього — вище середнього. В ранній період (через 7–10 днів) після СГМ в усіх хворих відзначали астенічний синдром. При нейропсихологічному обстеженні у 54 (45%) хворих виявлена депресивна симп­томатика легкого або середнього ступеня тяжкості. У 28 (51,9%) із цих хворих зафіксовано підвищений рівень тривожності. У 66 (55%) хворих виявлено іпохондричну симптоматику, з них у 31 (47%) пацієнта відзначено середній або високий рівень тривоги.

Майже всі хворі скаржились на головний біль невизначеної локалізації, запаморочення, нудоту і блювання, загальну слабкість. У пацієнтів відзначали песимістичний настрій, втрату життєвої перспективи, пасивність, байдужість до лікувального процесу. Порушення сну зафіксовано в усіх хворих.

Неврологічний статус у 90 (75%) хворих включав ані­зорефлексію, зміни тонусу м’язів, порушення чутливості, зміни у сенсорно-больовій адаптації. За даними комп’ютерної томографії змін не відзначено. У 85% хворих при отоневрологічному обстеженні виявляли стійку вестибулярну стовбурову симптоматику задньочерепного та діенце­фального рівнів. Вестибулярні порушення представлені спонтанним вестибулярним запамороченням, непостійним спонтанним горизонтальним ністагмом. Ці порушення виявляли одразу після СГМ та через 2 доби. Їх можна пояснити порушеннями ліквородинаміки і кровообігу. Вегетативна дисфункція (синдром вегетосудинної дистонії), виявлена у 75% хворих, проявлялась артеріальною гіпертензією або гіпотензією, синусовою брадікардією або тахікардією, порушенням терморегуляції (субфебрилітетом). У деяких хворих відзначали симпатико-адреналові або вагоінсулярні кризи.

При обстеженні хворих усіх 3 груп через 2 міс після СГМ в неврологічному статусі хворих 3-ї групи практично не виявляли патологічних змін. У хворих 1-ї та 2-ї груп залишались скарги на головний біль, періодичне запаморочення. У 56 із 80 пацієнтів 1-ї та 2-ї груп об’єктивно визначали координаторні розлади, у 24 при ультразвуковому дослідженні діагностували порушення кровообігу у вертебрально-базилярному басейні. При нейропсихологіч­ному обстеженні 40 хворих 3-ї групи лише у 7 хворих діагностували депресивну симптоматику, у 12, крім де­пресії, відзначали іпохондричну симптоматику, а у 9 хворих був підвищений рівень тривожності (табл. 1). Такі низькі показники психоемоційних розладів можна пояснити тим, що хворі цієї групи вже в ранній період після СГМ одержували спеціальне реабілітаційне лікування з включенням психофармакологічних засобів.

При нейропсихологічному тестуванні пацієнтів 1‑ї групи показники практично не змінились. У пацієнтів 2-ї групи відзначено позитивну динаміку щодо зниження рівня тривожності (лише у 8 із 40 пацієнтів вона виявилась підвищеною), але у 16 хворих діагностована іпохондрична, а у 5 із них — депресивно-іпохондрична симптоматика. В 11 пацієнтів виявлена депресивна симптоматика (у 8 із них — депресія легкого ступеня, у 3 — середнього ступеня).

Через 1 рік після СГМ лише 7 пацієнтів 1-ї групи скаржились на головний біль, періодичне запаморочення, у 4 осіб діагностували порушення кровообігу у вертебрально-базилярному басейні. В неврологічному статусі пацієнтів усіх 3 груп не виявляли об’єктивних патологічних змін. При нейропсихологічному обстеженні у хворих 1-ї групи встановлено депресивну симптоматику у 26 хворих (у 12 із них — середнього ступеня ­тяжкості, у 14 — легкого ступеня). Іпохондричну симп­томатику діагностували у 12, а депресивно-іпохондричну — у 7 хворих. Підвищення тривожності простежувалось у більшості обстежених (27 пацієнтів) (табл. 2).

При нейропсихологічному обстеженні найбільш позитивна динаміка психоемоційних розладів встановлена в 3-й групі: депресивну симптоматику діагностували лише у 2 хворих, іпохондрію — у 6. Тривожність у всіх 40 обстежених перебувала в межах норми.

У пацієнтів 2-ї групи депресивна симптоматика залишилась у 5, депресивно-іпохондрична — у 3 пацієнтів, проте іпохондрична симптоматика встановлена у 10 пацієнтів. У 4 пацієнтів цієї групи виявлено підвищений рівень тривожності.

ВИСНОВКИ

Психоемоційні розлади у хворих, які перенесли СГМ, у віддалений період у більшості випадків не зникають, а навпаки поглиблюються, що може негативно впливати на прогноз щодо працездатності.

Застосування розробленої нами схеми реабілітації забезпечує позитивну корекцію виявлених психоемоційних розладів уже в ранній період після СГМ, запобігаючи їх переходу у стійкі психопатологічні форми у віддалений після ЧМТ період.

Хворі, що перенесли СГМ, повинні перебувати на диспансерному обліку і проходити повторні курси реабілітації з включенням психофармакотерапії, що може позитивно вплинути на їх соціально-трудову реабілітацію.

ЛІТЕРАТУРА

• • Агаева К.Ф. (2001) Процесс накопления и распространения последствий травмы головы среди населения. Журн. неврологии и психиатрии им С.С. Корсакова, 101(5): 46–48.
  • Деменко В.Д. (1998) Диагностика и лечение больных с отдаленными последствиями закрытой черепно-мозговой травмы. В кн.: Актуальні проблеми медичної науки: Ювілейний науковий збірник, присвячений 75-річчю заснування ХІУЛ. Око, Харків, с. 203–206.
  • Коновалов А.Н., Лихтерман Л.Б., Потапов А.А. (ред.) (1998) Клиническое руководство по черепно-мозговой травме. Т.1, Антидор, Москва, с. 123, 129–147.
  • Кравцов Ю.И., Селивестрова Г.А. (1999) Состояние адаптивно-компенсаторных механизмов после сотрясения головного мозга. Журн. неврологии и психиатрии им. С.С. Корсакова, 99(3): 24–28.
  • Лихтерман Л.Б., Потапов А.А. (2000) Сотрясение головного мозга: современное представление. Журн. теор. и клин. мед., 3: 38–49.
  • Могила В.В., Шовкунова И.В., Гропянов В.М. (2000) Основные принципы медико-социальной экспертизы больных нейротравматического профиля при направлении их на МСЭК. Метод. рекомендации, Симферополь, 32 с.
  • Райгородский Д.Я. (ред.-сост.) (1998) Практическая психодиагностика. Бахрах, Самара, с. 672.
  • Собчик Л.Н. (1997) Введение в психологию индивидуальности. Москва, 480с.
  • Bazarian J.J., Wong T., Harris M., Leahey N., Mookerjee S., Dombovy M. (1999) Epidemiology and predictors of post-concussive syndrome after minor head injury in an emergency population. Brain Inj., 13(3): 173–189.

>ОСОБЕННОСТИ РЕАБИЛИТАЦИИ БОЛЬНЫХ С ПСИХОЭМОЦИОНАЛЬНЫМИ РАССТРОЙСТВАМИ В ДИНАМИКЕ СОТРЯСЕНИЯ ГОЛОВНОГО МОЗГА

Зозуля Иван Саввович, Бондарь Татьяна Святославовна

Резюме. Проанализированы результаты нейропсихологического обследования 120 пациентов в разные периоды после сотрясения головного мозга (СГМ) в зависимости от способа их реабилитационного лечения. Пациенты 1-й группы (n=40) получали лечение лишь в ранний период после СГМ. Пациентам 2-й группы (n=40) проводили традиционное реабилитационное лечение в ранний, восстановительный и отдаленный период. Реабилитацию 40 больных (3-я группа) осуществляли в разные периоды после черепно-мозговой травмы в соответствии с разработанной нами схемой, которая включает применение психофармакологических средств в зависимости от выявленных психоэмоциональных изменений. Установлено положительное влияние предложенного нами подхода на состояние больных, которые перенесли сотрясение головного мозга.

Ключевые слова: сотрясение головного мозга, нейропсихологическое обследование, психоэмоциональные расстройства, реабилитация

>FEATURES OF REHABILITATION IN PATIENTS WITH PSYCHOEMOTIONAL DISORDERS IN DYNAMICS OF BRAIN CONCUSSION

Zozulja І S, Bondar Tatyana S

Summary. The results of neuropsychological investigation in 120 patients in different terms after brain concussion were analyzed depending on the mode of rehabilitation treatment. Patients of the 1-st group (n=40) received treatment only during the early period after brain concussion. To the patients of the 2-nd group (n=40) the traditional rehabilitation treatment was applied during the early, the recovery and the remote period. Rehabilitation of 40 patients (3-rd group) was carried out during the different periods after traumatic brain injury according to our scheme, which provides psycho¬phar¬macotherapy depending on the revealed psychoemotional disorders. Favorable effect of the original scheme of rehabilitation treatment implementation in patients after brain concussion was determined.

Key words: brain concussion, neuropsychological investigation, psychoemotional disorders, rehabilitation