Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих, або Чи є життя без санстанцій?

19 листопада 2012 о 12:27
984

Як повідомляло наше видання, нині в Україні триває реформування Державної санітарно-­епідеміологічної служби.

Досі функцію контролюючого органу у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення виконували санітарно-епідеміологічні станції (СЕС), які були закладами охорони здоров’я та знаходились у сфері управління Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, а їх керівники підпорядковувалися Головному державному санітарному лікарю України, який за посадою був першим заступником міністра охорони здоров’я. Такі заклади були практично на кожній адміністративній території (сільський район, місто, район у місті), мали статус окремої юридичної особи. Їх налічувалося близько 800, а штат працівників становив 52 944 особи. Ні керівники, ні працівники цих закладів, незважаючи на те що вони здійснювали свої повноваження від імені держави, не мали статусу державних службовців.

Згідно з Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» створено Державну санітарно-епідеміологічну службу (далі — Держсанепідслужба) України як окремий центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно з Положенням про Держсанепідслужбу України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 400, для забезпечення виконання своїх функцій на регіональному рівні передбачено створення її територіальних органів (головних управлінь), а на місцевому рівні — відокремлених структурних підрозділів цих територіальних органів, керівники яких виконують повноваження головних державних санітарних лікарів відповідної адміністративної території. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (КМУ) від 28.12.2011 р. № 1382 «Про утворення територіальних органів Державної санітарно-епідеміологічної служби» створено 30 голов­них управлінь Держсанепідслужби України, які є окремими юридичними особами, з яких 1 — в АР Крим, 24 — в областях, 2 — у містах Києві та Севастополі та 3 — на відповідному виді транс­порту (водний, залізничний та повітряний). Крім того, на місцевому рівні (у містах та сільських районах) за рахунок створення міжрайонних органів майже вдвічі зменшено кількість відокремлених структурних підрозділів територіальних органів Держсанепідслужби, яких налічується 347.

Саме Головні управління Держсанепідслужби України та їх відокремлені структурні підрозділи вже з 2012 р. мають реалізовувати першочергові заходи щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан здоров’я і життя людини факторів середовища життєдіяльності; здійснювати санітарні заходи щодо охорони території від занесення та поширення особливо небезпечних (у тому числі карантинних) і небезпечних інфекційних хвороб, здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд і контроль у пунктах пропуску через державний кордон України тощо (Положення про територіальні органи Держсанепідслужби України, затверджене наказом МОЗ України від 19.01.2012 р. № 34, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.03.2012 р. за № 13/20726).

Остаточне завершення історичної віхи діяльності українських СЕС відбудеться 21 листопада 2012 р., оскільки вони припиняють свою діяльність у зв’язку з ліквідацією (наказ МОЗ України від 21.09.2012 р. № 176-0 «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління МОЗ України»). І хоча цілісні майнові комплекси усіх 800 СЕС буде передано зі сфери управління МОЗ України до сфери управління Держсанепідслужби України (розпорядження КМУ від 03.10.2012 р. № 744-р), кадровий склад служби зазнає значних втрат.

З 1 січня 2013 р. відповідно до постанови КМУ від 14.11.2012 р. № 1050 кількість працівників Держсанепідслужби становитиме 29 961 особа. При цьому гранична чисельність працівників голов­них управлінь Держсанепідслужби України та їх структурних підрозділів становитиме 7500 одиниць, у тому числі державних службовців — 2500 одиниць. Решта працівників (22 461 особа) забезпечуватимуть проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення у відповідних державних установах Держсанепідслужби (центри профілактичної медицини, лабораторні підрозділи тощо).

Підґрунтям для скорочення кадрового складу Держсанепідслужби стало суттєве зменшення планових заходів державного нагляду (контролю), що здійснюватимуться 2500 працівниками служби, які з наступного року матимуть статус державних службовців. У ході адміністративної реформи йдеться про зміну акцентів у діяльності Держсан­епідслужби: з адміністративно-командних на рекомендаційно-роз’яснювальні та санітарно-просвітні.

Коментуючи хід реформування служби, Голова Держсанепідслужби України Анатолій Пономаренко відзначає, що питання дерегуляції господарської діяльності у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення не з простих. Перш за все, це пов’язано з тим, що діяльність Держсанепідслужби спрямована на збереження і зміцнення життя і здоров’я населення та майбутніх поколінь як найбільш цінного Конституційного права громадян. Президент України і Прем’єр-міністр України, говорячи про дерегуляцію, акцентують увагу на тому, що вона не має ніяким чином позначитися на здоров’ї населення.

Проте свідомість громадян, зокрема підприємців, має свої особливості: як тільки Держсанепідслужба послаблює в якійсь сфері свій нагляд, одразу ж виникають спалахи інфекційних та неінфекційних хвороб, незважаючи на те що дотримання санітарного законодавства є обов’язком кожного громадянина, у тому числі підприємця (Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»). Це очевидно, адже якщо ніхто не вимагатиме та не контролюватиме, то підприємцям не вигідно витрачати чималі кошти на впровадження санітарних та протиепідемічних заходів на своїх об’єктах.

Донині Держсанепідслужба, маючи розгалужену структуру СЕС і численний кадровий потенціал, гідно стояла на сторожі санітарного та епідемічного благополуччя населення України. Чи вдасться впоратися з цим нелегким завданням службі під час свого реформування та становлення? Є сподівання, що стабільній санітарно-епідемічній ситуації в період змін сприятиме підвищення відповідальності громадян за своє здоров’я та здоров’я нації. Адже порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих!

Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами www.rada.gov.ua, www.moz.gov.ua, www.dsesu.gov.ua