Кожному лікарю — по хаті, кожній дитині — по лікарю

11 жовтня 2012
527
Резюме

На своєму засіданні, яке відбулося 10 жовтня 2012 р., Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (далі — Комітет) розглянув законопроекти стосовно підвищення соціальних гарантій медичним і фармацевтичним працівникам та про посилення контролю за охороною здоров’я дітей. Відкриваючи засідання, В’ячеслав Пєрєдерій, народний депутат України (БЮТ), перший заступник голови Комітету, зазначив, що метою проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо соціальних гарантій […]

На своєму засіданні, яке відбулося 10 жовтня 2012 р., Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (далі — Комітет) розглянув законопроекти стосовно підвищення соціальних гарантій медичним і фармацевтичним працівникам та про посилення контролю за охороною здоров’я дітей.

Відкриваючи засідання, В’ячеслав Пєрєдерій, народний депутат України (БЮТ), перший заступник голови Комітету, зазначив, що метою проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо соціальних гарантій педагогічним, медичним і фармацевтичним працівникам, які працюють у сільській місцевості (реєстр. № 11161), поданий народними депутатами України П.М. Симоненком, К.С. Самойлик, В.Й. Матвєєвим, В.О. Лещенком (КПУ), є сприяння підвищенню рівня матеріального забезпечення педагогічних, медичних і фармацевтичних працівників, які працюють у закладах охорони здоров’я комунальної та державної форм власності, розташованих у сільській місцевості.

Проектом Закону передбачається внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я та Закону України «Про освіту» в частині посилення соціального захисту працівників бюджетної сфери, а саме пропонується запровадити такі додаткові соціальні гарантії для працівників державних та комунальних закладів освіти та охорони здоров’я у сільській місцевості:

  • пільгове забезпечення житлом за рахунок держави, яке реалізується шляхом отримання службового житла (будинку або квартири);
  • одержання безвідсоткового довгострокового кредиту для придбання чи будівництва індивідуального житла;
  • одержання безвідсоткового кредиту для придбання приватного автотранс­порту;
  • одержання щорічної матеріальної допомоги у розмірі одного посадового окладу (ставки заробітної плати) та отримання щорічної грошової винагороди в розмірі одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків;
  • одержання протягом перших 7 років роботи за фахом у навчальному/медичному закладі державної чи комунальної форми власності щомісячної матеріальної допомоги у розмірі 50% посадового окладу (ставки заробітної плати);
  • передплату на вітчизняні фахові періодичні видання за рахунок бюджетних коштів тощо.

На сьогодні галузь охорони здоров’я перебуває на порозі кадрової кризи. Станом на 1 січня 2012 р. загальна кількість лікарів (усіх спеціальностей) в Україні становила 196 тис. 85 осіб. Укомплектованість лікарями в середньому становить 80,6%, при цьому показник укомплектованості лікувальних закладів обласного рівня та первинної ланки різнитися на 10–15%. Так, укомплектованість лікарями обласних лікарень становить — 86,0%, укомплектованість дільничних лікарень — 76,0%, а сільських лікарських амбулаторій — 59,0%.

У 2011 р. галузі бракувало понад 40 тис. лікарів, з них — понад 6 тис. у сільській місцевості.

Крім того, у системі охорони здоров’я України працює майже 50 тис. лікарів пенсійного віку. Це практично 25%. Ще 15% лікарів — це особи передпенсійного віку.

Сьогодні частка лікарів-пенсіонерів: у місті Севастополі становить 33%; у Донець­кій, Кіровоградській, Миколаївській областях — 29%; у Луганській, Херсонській, Чернігівській — 28%; в АР Крим, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській областях — 27%.

Зазначено, що особливо гостро ця проблема проявляється на рівні первинної ланки. Потреба у лікарях загальної практики (сімейних лікарів) з урахуванням проведеної реформи і зміщення акцентів на первинний рівень медичного обслуговування населення становить майже 40 тис. лікарів. Практично у всіх регіонах, у тому числі в пілотних, є сімейні амбулаторії, де немає жодного лікаря. У Дніпропетровській області таких 30, у Донець­кій — 11, у Житомирській — 37.

З метою подолання кадрової кризи, яка на сьогодні існує, в пілотних регіонах для заохочення медичних працівників та закріплення медичних кадрів у цих регіо­нах реалізуються програми «місцевих стимулів», які передбачають:

  • надання житла, земельних ділянок;
  • встановлення надбавок;
  • забезпечення безплатного проїзду у транспорті;
  • реалізацію регіональних програм підготовки медичних кадрів тощо.

Однак цих заходів вкрай недостатньо для вирішення кадрових проблем галузі та залучення медичних працівників до роботи у сільській місцевості. З огляду на викладене народні депутати прийняли рішення підтримати цей законопроект.

Також на засіданні Комітету розглянуто проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо посилення контролю за охороною здоров’я дітей)» (реєстр. № 10265), поданий народним депутатом України Б.В. Губським.

Законопроектом пропонується внести зміни до ст. 62 Основ законодавства Украї­ни про охорону здоров’я і ст. 24 Закону України «Про освіту», доповнивши їх нормами щодо створення у дошкільних та середніх навчальних закладах, незалежно від їх типу та місця розташування, постійно діючих пунктів невідкладної медичної допомоги, визначення порядку їх обслуговування медичними працівниками, зокрема у сільській місцевості, та порядку фінансування цих пунктів.

На думку автора законопроекту, прийняття такого Закону дозволить посилити контроль за охороною здоров’я дітей, які відвідують дошкільні та середні навчальні заклади, а також забезпечить можливість надання дитині невідкладної допомоги якнайшвидше, у стінах навчального закладу. Крім того, як зазначено у пояснювальній записці, багато навчальних закладів, особ­ливо у сільській місцевості, отримають стаціонарний медичний кабінет та відповідний медперсонал, що дозволить забезпечити належний контроль за станом здоров’я дітей та у разі необхідності — надати невідкладну допомогу. Відтак, як вважає автор, такий закон забезпечить конституційні права громадян, зокрема дітей, на отримання доступної, кваліфікованої медичної допомоги на безоплатній основі.

За результатами розгляду законопроекту Комітет вважає за доцільне зазначити про те, що мета законопроекту — посилення контролю за охороною здоров’я дітей у дошкільних та середніх навчальних закладах, забезпечення можливості надання дітям у разі необхідності невідкладної медичної допомоги безпосередньо в умовах навчання — заслуговує на увагу та підтримку. Водночас законопроект містить низку недоліків, які потребують суттєвого доопрацювання.

Зокрема, питання охорони здоров’я дітей, які відвідують дошкільні та середні навчальні заклади, порядку та організації медичного обслуговування дітей у цих закладах та здійснення контролю за таким обслуговуванням регламентується не лише Основами законодавства України про охорону здоров’я та Законом України «Про освіту», до яких пропонується внести відповідні зміни, але й законами України «Про загальну середню освіту» (ст. 22) та «Про дошкільну освіту» (ст. 34). З огляду на те, що два останні закони визначають правові, організаційні та фінансові засади функціонування та розвитку системи загальної середньої освіти і системи дошкільної освіти, повноцінне запровадження запропонованих автором законопроекту норм та їх практична реалізація потребують внесення відповідних змін і до цих законодавчих актів.

Крім того, законопроект передбачає фінансування стаціонарних кабінетів невідкладної медичної допомоги у дошкільних та середніх навчальних закладах незалежно від їх типу та місцезнаходження, у тому числі у сільській місцевості, за рахунок коштів Державного бюджету, які мають передбачатися окремим рядком, а їх розпорядником визначає Міністерство охорони здоров’я України. З огляду на те, що зазначені навчальні заклади сьогодні перебувають у комунальній власності територіальних громад та фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, запровадження та реалізація запропонованих положень потребує також внесення відповідних змін до низки статей Бюджетного кодексу України щодо розмежування видатків між бюджетами (ст. 87–90). Така необхідність зумовлена насамперед тим, що у частині другій ст. 85 зазначеного Кодексу встановлено заборону планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ (якими є зазначені у законопроекті дошкільні та середні навчальні заклади) одночасно з різних бюджетів, крім визначених Кодексом випадків, а саме — коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України (висновок від 11.06.2012 р. № 16/3-622/10265) вважає, що за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно відхилити.

З огляду на наведене та зважаючи на положення частини першої ст. 116 Регламенту Верховної Ради України народні депутати — члени Комітету вважають за доцільне рекомендувати цей законопроект за наслідками розгляду у першому читанні повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Прес-служба
«Українського медичного часопису»