ЗАСТОСУВАННЯ ОФЛОКСАЦИНУ В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ З ІНФЕКЦІЯМИ СЕЧОСТАТЕВОЇ СИСТЕМИ

30 грудня 2000
8129
Резюме

Наведені протимікробні і фармакодинамічні характеристики офлоксацину, які свідчать про переваги препарату над іншими фторхінолонами в лікуванні хворих з інфекціями сечостатевої системи. Подані дози та тривалість лікування офлоксацином при гострому і хронічному пієлонефриті, циститі, уретральному синдромі, безсимптомній бактеріурії, простатиті, епідидиміті та орхіті. Акцентовано увагу на лікуванні пацієнтів з урогенітальним хламідіозом та уреаплазмозом, у яких офлоксацин є препаратом першого ряду. Дана коротка порівняльна характеристика ефективності фторхінолонів, застосованих з приводу захворювань сечостатевої системи

Офлоксацин – один iз найбiльш ефективних представникiв хiнолонiв другого поколiння завдяки високiй бактерициднiй активностi проти великоi кiлькостi патогенних мiкроорганiзмiв. Офлоксацин як фторхiнолон дестабiлiзуе ДНК бактерiй шляхом безпосередньоi iнгiбiцii ферменту ДНК-гiдрази. Внаслiдок пошкодження ДНК необоротнi метаболiчнi процеси в клiтинi призводять до загибелi мiкробiв. Офлоксацин негативно впливае також на РНК бактерiй i синтез бактерiальних протеiнiв, порушуючи стабiльнiсть мембран клiтин та метаболiчнi процеси життя (Справочник Видаль, 2000).

Спектр дii офлоксацину поширюеться на бактерii, якi виробляють беталактамази, стафiлококи, якi продукують i не продукують пенiцилiназу, стрептококи, синьогнiйну, гемофiльну та кишкову палички, шигели, сальмонели, менiнгококи, ентеро- коки, легiонели та внутрiшньоклiтиннi мiкроби, а саме хламiдii, мiкоплазму та уреаплазму (Emody L. еt al., 2000). Резистентнiсть мiкробiв до офлоксацину виявляють рiдко (Рафальский В.В., 2000).

Офлоксацин швидко всмоктуеться в травному трактi (протягом 1-2 год), мае найбiльшу бiологiчну доступнiсть серед фторхiнолонiв (понад 95%) та утворюе високi концентрацii в тканинах i рiдинах органiзму (iнколи вище, нiж у кровi) (Грани- тов В.М., 2000). Препарат видiляеться нирками та печiнкою.

Особливостi фармакодинамiки та фармакокiнетики офлоксацину визначають його високу ефективнiсть у лiкуваннi багатьох iнфекцiйно-запальних захворювань. Найчастiше препарат призначають у дозi 400-800 мг на добу в один-два прийоми до або пiсля iди протягом 7-10 днiв. Побiчнi ефекти офлоксацину вiдзначають у 1,5-3% хворих, як правило, це реакцii з боку нервовоi системи (порушення швидкостi реакцii, сну, зору), диспепсичнi явища (дiарея, диспепсiя), шкiрнi прояви (фотодерматит, набряки), реакцii кровi (лейко-, тромбоцитопенiя, агранулоцитоз), оборотнi порушення функцiй печiнки i нирок, тендинiти, кардiотоксичнi та алергiчнi реакцii. Протипоказаннями е перiод вагiтностi, лактацii, iндивiдуальна гiперчутливiсть до фторхiнолонiв, епiлепсiя, ураження центральноi нервовоi системи iз судомами та дитячий вiк.

Бактерицидна протимiкробна активнiсть та мала кiлькiсть побiчних реакцiй зумовили широке використання офлоксацину в сучаснiй уронефрологii. Препарат застосовують для лiкування пацiентiв практично з усiма гострими та хронiчними iнфекцiйно-запальними процесами сечостатевоi системи, а саме: мiкробних уражень верхнiх, нижнiх сечових шляхiв, уретритiв, простатитiв, орхiтiв та епiдидимiтiв.

За наявностi гострого чи загостреннi хронiчного пiелонефриту офлоксацин та ципрофлоксацин – найбiльш ефективнi серед фторхiнолонiв i протимiкробних засобiв терапii взагалi. Вони утворюють дуже високу терапевтичну концентрацiю як в паренхiмi, так i безпосередньо в сечi. За наявностi iнтоксикацii та гiпертермii у хворих на пiелонефрит необхiдне внутрiшньовенне введення офлоксацину по 200 мг в офiцинальному розчинi 100 мл 2 рази на добу. При лiквiдацii iнтоксикацii та за наявностi помiрноi активностi мiкробно-запального ураження нирок препарат застосовують у формi таблеток у дозi 400-800 мг на добу в два прийоми. Слiд зауважити, що в лiкуваннi пiелонефриту з високою активнiстю захворювання частiше призначають комбiновану антибактерiальну i уроантисептичну терапiю (Brumfitt W. et al., 1998).

Якщо офлоксацин призначений як початкова терапiя без урахування чутливостi збудника пiелонефриту до препарату, його ефективнiсть оцiнюють бiльшою мiрою за динамiкою клiнiчного стану пацiента. При зменшеннi тяжкостi iнтоксикацii i пiдвищеноi температури тiла хворого протягом 3-4 днiв ефективнiсть препарату вважають доброю, тривалiсть його прийому подовжують до 7-14 дiб. Подальша оцiнка протимiкробноi дii офлоксацину грунтуеться на показниках лабораторних дослiджень.

У разi призначення офлоксацину з урахуванням чутливостi збудника пiелонефриту до препарату його ефективнiсть контролюють за даними клiнiко- лабораторних дослiджень на 3-тю-6-ту добу його прийому, пiсля чого визначають доцiльнiсть подальшого застосування препарату.

За умов досягнення ремiсii (за даними клiнiко- лабораторних дослiджень) у пацiентiв груп ризику (хворих на цукровий дiабет, з нейрогенними розладами сечовипускання, в iмунодепресивному станi, похилого вiку) або при вторинному пiелонефритi офлоксацин призначають як протирецидивний чи профiлактичний засiб. Для запобiгання рецидиву захворювання препарат застосовують в терапевтичнiй дозi протягом 7-14 дiб як монотерапiю, так i в комбiнацii з антибiотиком. Як профiлактичний засiб офлоксацин приймають у дозi 200 мг 1 раз на добу перед сном протягом 1-3 мiс (Brumfitt W. et al., 1998).

Хворим шкiльного вiку iнколи призначають офлоксацин у дозi 7,5 мг/кг 2 рази на добу, але, як правило, за наявностi пiелонефриту – ципрофлоксацин у дозi 10 мг/кг 2 рази на добу. З метою профiлактики (у дозi, що становить 1/31/4 вiд терапевтичноi, протягом 1-3 мiс) фторхiнолони дiтям не рекомендуеться призначати через можливiсть небажаного впливу на розвиток та дозрiвання хрящовоi i сполучноi тканин, що може спричинити артропатiю (Рафальский В.В., 2000).

За наявностi гострого циститу офлоксацин, як ципрофлоксацин i меншою мiрою ломефлоксацин, дуже ефективний препарат для монотерапii. Тривалiсть його прийому складае по 200 мг 2 рази на добу протягом 3-7 днiв. Як правило, пацiентам з неускладненим циститом призначити препарат вiдповiдно до чутливостi виявленого збудника не вдаеться, оскiльки необхiдно швидко знизити гостроту ознак захворювання. У бiльшостi випадкiв офлоксацин виявляе високу протимiкробну активнiсть при циститi. Це зумовлено тим, що найчастiше збудники циститу (кишкова паличка, протей, клебсiела, епiдермальний стафiлокок, гарднерела, гонокок) високо чутливi до бактерицидноi дii офлоксацину. З метою профiлактики препарат призначають за тими ж показаннями, що й при пiелонефритi i в аналогiчнiй дозi (Brumfitt W. et al., 1998).

За наявностi уретрального синдрому офлоксацин застосовують як один iз препаратiв вибору завдяки широкому спектру протимiкробноi дii. Офлоксацин у дозi по 200 мг 2 рази на добу протягом 3-7 днiв виявляе високу активнiсть проти полiморфноi коковоi i паличковоi флори, гонококiв, гарднерел. Враховуючи бактерицидну дiю офлоксацину, його можна призначати у бiльшостi випадкiв при уретральному синдромi, а також пацiентам з вiрусними iнфекцiями (за винятком трихомонiазу), або резистентними штамами мiкроорганiзмiв.

Офлоксацин е препаратом першого ряду серед фторхiнолонiв у разi виявлення внутрiшньоклiтинних iнфекцiй. У хворих з урогенiтальним хламiдiозом (Chlamydia trachomatis) офлоксацин застосовують по 300-400 мг 2 рази на добу протягом 10-28 днiв, що дозволяе впливати на 3-7 циклiв розвитку мiкроба. При гострому урогенiтальному хламiдiозi курс лiкування може тривати 10 днiв, при хронiчному – навiть через 28 днiв лiкування нерiдко не вдаеться знищити збудника iнфекцii. Тому у пацiентiв з хронiчним урогенiтальним хламiдiозом рекомендують проводити пульстерапiю, яка передбачае 3 цикли лiкування по 7-10 дiб з перервою 7- 10 днiв для бiльш коректного впливу на елементарнi тiльця хламiдiй (Гранитов В.М., 2000). При цьому враховуеться можливiсть феномена <матрьошки>, коли бiльш великий за розмiром мiкроорганiзм може утримувати менший за розмiром, суттево не впливаючи на його життевий цикл. Наприклад, трихомонади можуть бути промiжними формами для хламiдiй. В цьому випадку тривалiсть лiкування подовжуеться за рахунок першого етапу терапii трихомонадноi iнфекцii.

При гострому хламiдiозному циститi можлива монотерапiя офлоксацином без активних мiсцевих процедур. Пацiентам з хронiчним хламiдiозним циститом призначають iнстиляцii в сечовий мiхур розчину офлоксацину разом з димексидом у зростаючiй концентрацii вiд 3 до 15% протягом 10- 14 дiб. Використовують розчин офлоксацину 200 мг для внутрiшньовенного застосування на одну процедуру. Iнстиляцii, як правило, проводять пацiентам жiночоi статi i рiдко – чоловiчоi. Ефективнiсть офлоксацину доведена також пiд час гiдротубацii з приводу трубного безплiддя через непрохiднiсть маткових труб в ампулярних вiддiлах (Гранитов В.М., 2000). Пацiентки потребують обов’язкового обстеження i лiкування у гiнеколога.

Ефективнiсть застосування офлоксацину оцiнюють за даними клiнiко-лабораторних дослiджень. За наявностi негативних антитiл класу G до хламiдiй через 2-6 мiс пiсля закiнчення лiкування результат оцiнюють як видужання. Слiд зауважити, що бiльш ефективною була комбiнована терапiя iз застосуванням двох протимiкробних препаратiв. Повного видужання вдаеться досягти у 25-75% хворих на урогенiтальний хламiдiоз за даними клiнiко-лабораторного дослiдження залежно вiд гостроти процесу.

За наявностi Ureaplasma urealiticum тривалiсть курсу лiкування по 200-400 мг 2 рази на добу становить 14 днiв. Як i за наявностi урогенiтального хламiдiозу, пацiенткам з циститом необхiдно проводити iнстиляцii. Видужання хворих констатують за результатами посiву зразу пiсля закiнчення лiкування, за титрами антитiл класу G – через 3-6 мiс пiсля терапii цей показник досягае 95%.

В лiкуваннi мiкоплазмовоi iнфекцii тактика не вiдрiзняеться вiд такоi при уреаплазмозi. Ефективнiсть терапii складае 40-60%. У разi внутрiшньо- клiтинних iнфекцiй обов’язкового обстеження та лiкування, за наявностi вiдповiдного збудника, потребуе партнер.

Слiд вiдзначити, що офлоксацин – бiльш активний препарат у порiвняннi з iншими фторхiнолонами та макролiдами в лiкуваннi пацiентiв з урогенiтальним хламiдiозом i уреаплазмозом. Зазначимо також, що макролiди не належать до бактерицидних препаратiв, за винятком азалiду – сумамеду, що також свiдчить про доцiльнiсть призначення офлоксацину. Представники останнiх поколiнь фторхiнолонiв (грепафлоксацин, тровафлоксацин та iн.) не виявляють високоi активностi по вiдношенню до збудникiв урогенiтальних iнфекцiй, в тому числi хламiдiозу.

При безсимптомнiй бактерiурii офлоксацин завдяки широкому спектру протимiкробноi дii е препаратом вибору. У разi виявлення того ж самого збудника в парних посiвах i визначення чутливостi мiкроорганiзму препарат призначають по 200 мг 2 рази на добу протягом 7-14 днiв. У подальшому, за умови лiквiдацii бактерiурii, офлоксацин можна призначати з профiлактичною метою пацiентам груп ризику по 200 мг на нiч протягом 1-3 мiс.

За наявностi безсимптомноi бактерiурii або уретрального синдрому у пацiентiв похилого вiку пiсля статевого акту офлоксацин можна призначати в дозi 200-300 мг одноразово (не частiше 1 разу на тиждень). Пацiентам зi зниженою толерантнiстю до мiкрофлори партнера при регулярних статевих зносинах призначати препарат пiсля статевого акту недоцiльно.

В лiкуваннi пацiентiв з гострим простатитом офлоксацин е препаратом першого ряду завдяки його високiй концентрацii в анатомiчних структурах передмiхуровоi залози (Stevermer J.J., Easley S.К., 2000). Препарат призначають внутрiшньовенно по 200 мг 2 рази на добу протягом перiоду iснування фебрильноi температури тiла (Brumfitt W. et al., 1998). Вважаеться, що термiн застосування препарату залежить вiд iндивiдуальноi чутливостi мiкрофлори секрету та динамiки клiнiчного стану хворого. Слiд вiдзначити недоцiльнiсть монотерапii фтор- хiнолонами в поеднаннi з азалiдами, пенiцилiнами III-V поколiнь, цефалоспоринами I-III поколiнь чи амiноглiкозидами (Emody L. et al., 2000; Stevermer J.J., Easley S.К., 2000). Серед фторхiнолонiв препаратом першого ряду в лiкуваннi гострого простатиту слiд вважати офлоксацин, другого – ципрофлоксацин. Таблетованi форми препарату, як правило, не призначають при гострому простатитi. Переходити вiд внутрiшньовенного введення препарату в дозi 400 мг/добу до прийому 300-400 мг в два прийоми у формi таблеток слiд через 2-3 днi пiсля нормалiзацii температури тiла хворого (Emody L. et al., 2000). За наявностi даних клiнiко-лабораторних дослiджень, що пiдтверджують ефект офлоксацину, його застосовують для профiлактики рецидиву захворювання протягом 3-4 тиж, беручи до уваги значну частоту внутрiшньоклiтинних iнфекцiй, в першу чергу хламiдiозу.

Для лiкування пацiентiв з хронiчним простатитом протягом 1-3 мiс застосовують фторхiнолони, офлоксацин – по 300-400 мг 2 рази на добу. Побiчнi ефекти препарату вiдзначають рiдко (Рафальский В.В., 2000; Edlund C., 2000). При хронiчному простатитi нерiдко призначають ще один препарат групи фторхiнолонiв – норфлоксацин по 400 мг 2 рази на добу.

За наявностi гострого епiдидимiту i орхiту курс терапii офлоксацином у дозi по 300-400 мг 2 рази на добу тривае 10-14 днiв, за наявностi хронiчного процесу – до 4 тиж (Stevermer J.J., Easley S.К., 2000). За будь-яких умов доцiльнiсть проведення консервативноi терапii у хворих на простатит, епiдидимiт, орхiт визначае уролог.

Отже, серед хiнолонiв другого поколiння офлоксацин е оптимальним препаратом першого ряду при гострих та хронiчних iнфекцiях сечостатевих шляхiв. Фторхiнолони складають групу препаратiв з дуже високим спiввiдношенням ефективнiсть/безпека (Рафальский В.В., 2000). Зручне дозування та невелика кiлькiсть побiчних ефектiв дають пiдстави i надалi рекомендувати офлоксацин до широкого застосування в клiнiчний практицi.

ЛIТЕРАТУРА

  • Гранитов В.М. (2000) Хламидиозы. Медицина, Москва, 192 с.
  • Рафальский В.В. (2000) Нежелательные лекарственные реакции и взаимодействия при антибиотикотерапии инфекций мо евыводя их п тей. с. мед. ж рн., 8(3): 110-114.
  • Справочник Видаль (2000) АстраФармСервис, Москва, 1146 с.
  • Шапиро А.В. (1999) Антибиотики и их применение при гнойно-воспалительных заболеваниях. Дiагностика та лiкування, 1: 49-56.
  • Brumfitt W., Hamilton-Miller J.M.T., Bailey R.R. (Ed.) (1998) Urinary tract infection. Charman and Hall Medical. Weinheim, London, 351 р.
  • Edlund С. (2000) Ecological effects of orally administred antimicro ial agents on the intestinal microflora. Anti iotics Chemo- theraрy, 4(1): 6-7.
  • Emody L., Pal T., Blum-Oehler G., Hacker J.H. (Ed.) (2000) Genes and Proteins Underlying Micro ial Urinary Тract Virulence. Hard ound, 485 р.
  • Stevermer J.J., Easley S.К. (2000) Тreatment of Prostatitis. Amer. Fam. Phys., 61(10): 3015-3022.
>ПРИМЕНЕНИЕ ОФЛОКСАЦИНА ПРИ ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ С ИНФЕКЦИЯМИ МОЧЕПОЛОВОЙ СИСТЕМЫ

Иванов Дмитрий Дмитриевич

Резюме. Представлены противомикробные и фармакодинамические характеристики офлоксацина, которые свидетельствуют о преимуществах препарата перед другими фторхинолонами в лечении больных с инфекциями мочеполовой системы. Приведены дозы и длительность лечения офлоксацином при остром и хроническом пиелонефрите, цистите, уретральном синдроме, бессимптомной бактериурии, простатите, эпидидимите и орхите. Акцентировано внимание на лечении пациентов с урогенитальным хламидиозом и уреаплазмозом, у которых офлоксацин является препаратом первого ряда. Дана краткая сравнительная характеристика фторхинолонов, применяемых при заболеваниях мочеполовой системы

Ключевые слова: офлоксацин, фторхинолоны, мочеполовая система, пиелонефрит, цистит, простатит

>OFLOXACINE IN THE TREATMENT OF UROGENITAL SYSTEM INFECTIONS

Ivanov Dmitry D

Summary. Antimicrobial and pharmacodynamic features of ofloxacine are presented, which testify to preference of preparation in comparison to other fluoroquinolones in the treatment of patients with urogenital system infections. Doses and duration of ofloxacine application in acute and chronic pyelonephritis, cystitis, urethral syndrome, asymptomatic bacteriauria, prostatitis, epididymitis and orchitis are presented. Attention is accented on the treatment of patients with urogenital chlamydiosis and ureaplasmosis, beside which ofloxacinum is a preparation of first line choice. Short comparative characteristic of fluoroquinolones aplicable for the treatment of urogenital system diseases is given

Key words: ofloxacinum, fluoroquinolones, urogenital system, pyelonephritis, cystitis, prostatitis