Не залишає жодного сумніву той факт, що нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) протягом другої половини ХХ ст. і дотепер є однією з основних фармакологічних груп лікарських засобів (ЛЗ), що активно застосовуються в різних галузях клінічної медицини (Дзяк Г.В. та співавт., 1999; Викторов А.П. и соавт., 2006). Це пов’язано перш за все з наявністю у них таких фармакологічних властивостей, як протизапальна, анальгезивна, антипіретична й антитромботична дія, що суттєво розширило діапазон їх показань і призначень. З іншого боку, це спричинило виникнення достатньо гострих дискусій щодо проблем, пов’язаних із раціональним застосуванням цих ЛЗ. Предметом полеміки останніх років стали ЛЗ, які широко застосовуються як анальгетики-антипіретики: ацетилсаліцилова кислота, парацетамол, метамізол натрій, ібупрофен.

Механізм антипіретичної дії анальгетиків-­антипіретиків зумовлений блокуванням синтезу простагландинів за рахунок зниження активності циклооксигенази (ЦОГ). Останнє пов’язане з двома ізоформами ЦОГ. Так, ЦОГ-1 спрямовує процеси метаболізму арахідонової кислоти на виконання фізіологічних функцій: утворення простагландинів, цитопротекторну дію на слизову оболонку шлунка, на регуляцію функції тромбоцитів, мікроциркуляторного кровотоку. ЦОГ-2 утворюється лише при запальних процесах під впливом цитокінів. При цьому метаболізм арахідонової кислоти значно активується, підвищується синтез простагландинів, лейкотрієнів, вивільнення біогенних амінів, вільних радикалів, оксиду азоту (NO) тощо, що призводить до розвитку ранньої стадії запалення (Vane J.R., Warner T.D., 2000).

Простагландини наявні в усіх клітинах організму і є важливими визначальними чинниками запалення, активують нервові закінчення (больові рецептори) у відповідь на вплив речовин, що ініціюють біль, а саме таких, як гістамін, 5-гідрокситриптамін і брадикінін. До механізму гарячки, опосередкованому через гіпоталамус, простагландини також залучені. Внаслідок інфекції чи запалення моноцити крові, макрофаги та бактеріофаги тканин активуються з утворенням інтерлейкіну (ІЛ)-1, який через проміжні ланки (типу простагландину Е₂) у гіпоталамусі сприяє підвищенню температури тіла.

Проблеми, пов’язані з фармакотерапією гострих гарячкових станів запального генезу, що супроводжуються больовим синдромом, є предметом постійного обговорення. Наприкінці 80-х років ХХ ст. стало зрозумілим, що при порівнянні голов­них фармакологічних властивостей ацетилсаліцилова кислота, метамізол натрій, парацетамол та ібупрофен за протизапальною, анальгезивною та антипіретичною активністю суттєво різняться між собою. Вищезазначене і стало визначальним у подальших дискусіях щодо місця наведених ЛЗ у фармакотерапії при гарячковому та больовому синдромах, пов’язаних із запаленням. Встановлено, що протизапальна активність препаратів ацетилсаліцилової кислоти та метамізолу натрію порівняно з парацетамолом та ібупрофеном незначна, що ж стосується анальгезивних властивостей, то метамізол натрій та ібупрофен перевершують решту препаратів. Водночас антипіретичний ефект загалом, у рамках терапевтичної широти усіх зазначених ЛЗ, приблизно однаковий (Arcangelo V.P., Peterson A.M., 2006; Войтенко Г.Н., 2011). Період від кінця 1980-х років по сьогодні став добою доказів як переваг, так і недоліків зазначених ЛЗ.

Обсяги продажу ЛЗ, про які відзначалося вище, є надзвичайно високими з урахуванням постійного зростання захворюваності перш за все на гострі респіраторні інфекції, а також інші патологічні стани, при яких призначення цих препаратів є обґрунтованими. Саме тому з урахуванням частоти медичного призначення, а також поширеного відповідального самолікування даними ЛЗ, особливо важливим постає питання про їх ефективне та безпечне застосування.

За даними Міжнародного центру моніторингу побічних реакцій (ПР) при застосуванні ЛЗ Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) (м. Упсала, Швеція) за станом на 1 січня 2006 р. у світі було зареєстровано 16 211 випадків ПР при застосуванні різних препаратів парацетамолу, які проявили себе 37 053 синдромами та симптомами, переважно у вигляді шкірних висипів — понад 6 тис., диспептичних явищ — понад 5 тис., різних порушень функції печінки — понад 4 тис., кардіоваскулярних ускладнень — понад 2 тис., порушень кровотворення — близько 1 тис. випадків (Викторов А.П. и соавт., 2006).

За тими ж даними ВООЗ лише у 2005 р. у світі зареєстровано 2714 випадків серйозних передбачених ПР, що проявили себе 7948 різними симптомами та синдромами при застосуванні препаратів ацетилсаліцилової кислоти, серед яких домінували гастроінтестинальні — 972 (10,9%), алергічні ускладнення — 217 (2,4%), анемія — 315 (3,9%); 2627 випадків серйозних передбачених ПР, які проявилися 6548 синд­ромами та симптомами при застосуванні ібупрофену, де переважали алергічні — 432 (16,4%), гастроінтестинальні ускладнення — 617 (9,5%), ураження шкіри та її придатків — 670 (10,2%) (Викторов А.П. и соавт., 2006).

Незважаючи на загалом негативне ставлення в багатьох країнах до застосування монопрепаратів метамізолу натрію, його комбіновані лікарські форми досить активно використовують, особливо при самолікуванні. За даними ВООЗ станом на 2006 р. кількість серйозних очікуваних ПР при застосуванні препаратів метамізолу натрію сягнула близько 7 тисяч (Викторов А.П. и соавт., 2006).

Результати аналізу відомих системних проявів ПР при медичному застосуванні зазначених анальгетиків-антипіретиків свідчать про те, що вони мають ряд загальних негативних властивостей, проте ступінь проявів та небезпеки за їх наслідками неоднаковий (табл. 1).

За впливом на шлунково-кишковий тракт (ШКТ) найбільш безпечним є ібупрофен, а щодо функції нирок, системи кровотворення, частоти і тяжкості алергічних реакцій усі три наведені (див. табл. 1) ЛЗ практично однакові.

Врахування можливих ризиків як з боку організму пацієнта при виборі будь-якого ЛЗ, так і пов’язаних з особливостями клініко-фармакологічної характеристики препарату вибору, відіграє важливу роль у вирішенні фармакотерапевтичних зав­дань. Для наведених анальгетиків-антипіретиків ці завдання є значною мірою визначеними (табл. 2).

На сьогодні не викликає сумнівів такий чинник ризику розвитку ПР, як особливості взаємодії різних ЛЗ між собою. Не є винятком і препарати групи анальгетиків-антипіретиків (табл. 3).

Особливого значення набувають вищезазначені особливості ПР при медичному застосуванні анальгетиків-антипіретиків у дітей усіх вікових груп як таких, що найчастіше піддаються розвитку гарячкового синдрому різного походження, у зв’язку з чим вони стають об’єктом як контрольованого лікарем, так і самостійного застосування цих ЛЗ. Потужний і досить швидкий антипіретичний та анальгезивний ефект цих ЛЗ відзначається при адекватному призначенні усього комплексу лікувальних заходів. Разом з тим у педіатрії склалися чіткі уявлення про те, які ЛЗ не слід рекомендувати як антипіретики (Геппе Н.А., Зайцев О.В., 2003).

Як зазначалося вище, найбільш безпечним для ШКТ порівняно із наведеними ЛЗ є ібупрофен, але на цьому його безпека та ефективність не обмежується. Результати одного проведеного дослідження показали відносну безпеку та ефективність ібупрофену у дітей із алергічними захворюваннями (Ревякина В.А., 2010). Саме тому при виборі антипіретиків, особливо у дітей з алергічною патологією, перевагу слід віддавати ЛЗ з найнижчим ризиком виникнення ПР.

Разом з тим при виборі антипіретиків слід враховувати ряд загальних положень, виходячи з клініко-фармакологічних параметрів того чи іншого ЛЗ. Антипіретики не рекомендовано призначати для регулярного курсового прийому декілька разів на день незалежно від рівня температури тіла. Саме при такій тактиці відбувається викривлення справжніх температурних показників, що ускладнює діагностику пневмонії чи іншої бактеріальної інфекції (Викторов А.П. и соавт., 2010).

Антипіретики не слід призначати дітям, які отримують антибактеріальні ЛЗ, оскільки при цьому ускладнюється оцінка ефективності останніх (зниження температури тіла частіше за все є єдиною ознакою ефективності антибактеріальної терапії). Вибір антипіретика для використання у дитячому віці слід перш за все робити з позицій його безпеки, а не силою терапевтичного ефекту. Крім того, поряд з безпекою необхідно враховувати зручність застосування, а саме наявність дитячих лікарських форм та дробових дозувань для різних вікових груп.

Таким чином, при виборі анальгетиків-антипіретиків слід дотримуватися основних вимог ВООЗ стосовно будь-якого сучасного ЛЗ: ефективність, безпека, доступність та прийнятність для пацієнта. У контролі безпеки мають брати участь, крім усієї вертикалі охорони здоров’я, клінічні фармацевти, а при масовому медичному застосуванні — ще й виробники ЛЗ. Широке та активне співробітництво усіх заінтересованих сторін раціональної фармакотерапії дасть змогу бути послідовними в реалізації вимог критерію користь/ризик і сприяти її оптимальній реалізації, забезпечуючи якість життя пацієнтів у будь-якому віковому періоді.

Автори вдячні Т.Л. Шевченко, І.О. Логвіній та В.П. Яйчені за методичну та базово-теоретичну підтримку у підготовці до написання цієї публікації.

Література

• Викторов А.П. (2003) Пища и лекарства, лекарства и пища. Лікування і діагностика, 3: 41–47.
• Викторов А.П., Кучер В.Г., Кашуба А.В. (2006) Проблемы применения анальгетиков-антипиретиков в соответствии с критериями их безопасности. Укр. ревматол. журн., 2(24): 4–9.
• Викторов А.П., Кашуба А.В. (2010) Анальгетики-антипиретики: безопасность при медицинском применении. Медицинские аспекты здоровья женщины, 9–10(38): 39–54.
• Войтенко Г.Н. (2011) Мефенаминовая кислота-Дарница: уменьшая лихорадку, активирует иммунную защиту. Укр. мед. часопис, 1(81): 75–78 (www.umj.com.ua/article/10213/; www.umj.com.ua/wp-content/uploads/2011/02/2709.pdf).
• Геппе Н.А., Зайцева О.В. (2003). Особливості використання ібупрофену при гарячкових станах у дітей. Укр. мед. часопис, 5(37): 139–144 (www.umj.com.ua/article/1091/; www.umj.com.ua/wp-content/uploads/archive/37/pdf/550_ukr.pdf).
• Дзяк Г.В., Викторов А.П., Гришина Н.В. (1999) Нестероидные противовоспалительные лекарственные препараты. МОРИОН, Киев, 132 с.
• Зупанец И.А., Налетов С.В., Викторов А.П. (ред.) (2005) Клиническая фармакология: Учебник для студентов высших учебных заведений Т. 2. Издательство НФаУ: Золотые страницы, Харьков, 400 с.
• Насонова В.А., Насонов Е.Л. (ред.) (2003) Рациональная фармакотерапия ревматических заболеваний. Руководство для практикующих врачей. Литтерра, Москва, 507 с.
• Ревякина В.А. (2010) Опыт применения ибупрофена у детей с аллергическими заболеваниями. Здоровье ребенка, 1(22): 24–26.
• Arcangelo V.P., Peterson A.M. (2006) Pharmacotherapeutics for advanced practice: a practical approach. 2^nd ed. Lippincott Williams & Wilkins, Philadelphia, 959 p.
• Vane J.R., Warner T.D. (2000) Nomenclature for COX-2 inhibitors. Lancet, 356(9239): 1373–1374.

Адреса для листування:
Кашуба Олександр Валерійович
03151, Київ, вул. Народного ополчення, 5
Національний науковий центр
«Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України,
відділ клінічної фармакології з лабораторією функціональної діагностики

Комментариев нет » Добавить свой

Оставить комментарий

Имя (обязательно)

E-mail (не публикуется) (обязательно)

Сайт

Введите цифры, изображенные на картинке *